Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— В будь-якому разі, — продовжував Ашер, — остання витівка Тода зовсім не випадково опинилася у центрі підозрілих подій.

Він знову потягнувся біля каміна і продовжував пояснювати у своєму улюбленому, повчальному, тоні:

— Насамперед, потрібно визнати, що у цих подіях немає жодної таємниці. Немає нічого таємничого, і навіть дивного, у тому, що запеклий злочинець мав намір напасти на «Ставок Пілігрима». Наші люди відрізняються від англійців, які пробачають заможним їхнє багатство, якщо ті викидають гроші на лікарні або коней. Жартівник Тод здобув свою популярність саме завдяки своїм чималим здібностям і спритності. І я зовсім не сумніваюся у тому, що ті, кому він демонстрував оті свої здібності і спритність, тепер не проти відімстити йому з допомогою гвинтівки. У Тода є вороги, про яких він навіть не чув; це можуть бути звільнені робітники або дрібні службовці, що працювали у компаніях, які збанкрутували завдяки отій його спритності. Цей жартівник — людина великих розумових здібностей, він займає значне місце у суспільстві; але у цій країні взаємини роботодавців з найманими робітниками доволі напружені.

Ось як все виглядає, враховуючи те, що Раян мав намір вбити Тода на «Ставку Пілігрима». Так мені принаймні видавалося, поки инше маленьке відкриття не пробудило у мені детектива. Коли я наказав взяти під варту свого полоненого, то підняв свій ціпок і пішов прогулятися околицею. Коли я минув два чи три повороти, то опинився біля бічного входу до маєтку Тода, якраз неподалік ставка чи озерця, котре й дало назву його маєткові. Це було дві години тому, близько сьомої. Місяць світив ясніше, і довгі пасма місячного світла ніби лежали на поверхні озера, оточеного болотистими берегами, де, якщо вірити легенді, наші предки топили відьом. Я не пам’ятаю подробиць легенди; та ви, певно, знаєте, про яке місце я говорю, — це на північ від будинку, у напрямку до нетрів. Там ще ростуть два покручені дерева, подібні на зморщені гриби. Так ось, я стояв і дивився на озеро, ніби вкрите імлою, і раптом мені здалося, що від будинку до озера рухається чоловік, але відстань була надто великою, імла — надто густою, і я не був цілком упевнений у тому, що побачив, вже не згадуючи про деталі. Крім того, мою увагу привернуло щось, що відбувалося набагато ближче. Я присів позаду паркану, який був розташований на віддалі приблизно двісті ярдів від великого особняка. На щастя, у паркані були щілини, вони були ніби спеціяльно зроблені для того, щоб підглядати. У лівому крилі будинку відчинилися двері, і в слабкому місячному світлі я побачив людську постать, у щось закутану. Особа нахилилася вперед, напевно, вдивлялася у темноту. Потім двері позаду цієї людини зачинилися, і я помітив, що вона несе в руці ліхтар, та він світить дуже тьмяно. Це була жінка в обшарпаному плащі, напевно, вона одягнулася так, щоб її не впізнали. Було щось дуже дивне і в її одязі, і в тому, що вона маскується, адже вона вийшла з заможного будинку. Потім вона почала поволі сходити садовою стежкою, і ярдів п’ятдесят від мене зупинилася, ось. А потім вона підняла ліхтар над головою і тричі хитнула ним, подаючи якийсь сигнал. Коли вдруге хитнула ліхтарем, він освітив її обличчя, і я впізнав цю жінку. Вона була неприродно бліда, на голові якась плебейська хустина, та я впевнений — це була Етта Тод, донька мільйонера.