Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Однак, — не піддавався Фламбо, — ця ознака все-таки на щось вказує!

— Палка також на щось вказує, — відповів його співрозмовник, — і все ж, вона може підвести, тому що инший її кінець вказує у протилежний бік. Все залежить від того, за який кінець тримати палку. Колись я бачив подібний експеримент, і тепер я не довіряю таким штучкам.

І отець Бравн оповів історію свого розчарування.

Це трапилося років з двадцять тому. В ті часи отець Бравн був духовним пастирем своїх єдиновірців в одній з в’язниць Чикаго, де ірландські засуджені виявляли таку ж здатність до покаяння, як і до злочинів, і тому роботи отцеві вистачало. Начальником в’язниці був Грейвуд Ашер, детектив у відставці, такий собі худющий і ввічливий філософ, у якого суворий вираз обличчя раптом міг змінюватися на винний і розгублений. До отця Бравна він ставився з якоюсь поблажливою симпатією, той йому також симпатизував, хоча й не схвалював начальницьких теорій. Вони були надзвичайно складні, хоча Ашер і сповідував їх з граничною простотою.

Одного вечора він послав за священиком. Той, за звичкою, всівся перед столом, на котрому панував паперовий розгардіяш, і чекав, поки Ашер знайде серед паперів вирізку з газети. Священик уважно прочитав написане. Це була стаття з т. зв. жовтої преси. Ось її зміст:

«Найблискучіший удівець нашого товариства знову вирішив влаштувати дивакувату вечірку. Всі наші громадяни, звичайно ж, пригадують „Парад немовлят“, який витівник Тод влаштував у своєму розкішному будинку на Ставку Пілігрима, коли то наші дебютантки пустували, як кізоньки. А яким елегантним, неповторним і щедрим був бенкет за рік до того! Ми маємо на увазі „Бенкет канібалів“, на котрому подавали солодощі у вигляді людських рук і ніг, і наші неперевершені дотепники те й робили, що пропонували один одному шматочок ближнього. На разі, нова вигадка містера Тода ховається у його мовчазному розумі, і ще, можливо, у золотих душах безжурних патріярхів нашого міста, та публіка подейкує про чарівну пародію на манери і звичаї нашого міста. Якщо це правда, то ідея набуває особливо пікантного відтінку, оскільки гостинний Тод саме приймає у себе лорда Фелконрі, відомого мандрівника й чистокровного аристократа, який, дослівно, прибув з тіні англійських дубів. Лорд Фелконрі розпочав свої мандри ще до того, як отримав свій древній титул. У юні роки він жив у нашій Республіці, і подейкують, що він повернувся сюди, маючи якісь конкретні наміри. Міс Етта Тод — надзвичайно витончена дівчина, родом із Нью-Йорка, а окрім цього ще й успадкує мільйон доларів з лишком».