Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
— Він не сховався ні в якій ямі, — відповів комендант, — і на дереві йому теж вже не вдасться сховатися.
— Звідки ви знаєте, — спантеличено кліпаючи очима, запитав отець Бравн.
— Хочете порозмовляти з ним? — запитав Ашер.
Простодушні круглі очі священика відкрились ще ширше.
— Як, то він тут? — вигукнув він. — Невже ваші люди вже впіймали його.
— Я впіймав його особисто, — розтягуючи слова, промовив американець і ліниво витягнув ноги ближче до вогню. — Я впіймав його з допомогою зігнутого руків’я свого ціпка. Так, саме так, не дивуйтеся. Розумієте, часом я люблю відволіктися від справ і пройтися навколишніми полями, хоч вони й виглядають доволі похмуро. Так ось, сьогодні, коли вже вечоріло, я йшов поміж темними живоплотами, за якими були зорані поля. Зійшов молодий місяць і освітлював дорогу. У світлі місяця я помітив, що полем біжить чоловік, якось дивно пригинаючись, було помітно, що він поспішає. Він, певно, вже добряче втомився, але пробирався крізь густий живопліт, ніби крізь павутину; або ж так (оскільки колючі гілки ламались, як штики), ніби він сам був з каменю. Коли він вискочив на дорогу просто переді мною, я махнув своїм ціпком і руків’ям зачепив його за ноги. Він упав. Тоді я свиснув щосили, прибігли наші хлопці і взяли його під варту.
— Було б дуже незручно, — спокійно завважив отець Бравн, — якби потім з’ясувалося, що цей чоловік — якийсь відомий спортсмен, що тренується перед змаганнями з бігу.
— Ні, він не спортсмен, — без посмішки відповів Ашер. — Ми швидко з’ясували, що він за один. Зрештою, я це зрозумів відразу ж, як тільки трохи роздивився його у місячному світлі.
— Ви вирішили, що це той злочинець-втікач, — простодушно сказав отець Бравн, — тому що вранці у газеті ви прочитали про втечу небезпечного злочинця.
— О, у мене були більш вагомі підстави, — холодно відповів начальник в’язниці. — Не знаю, чи варто говорити про те, що й так очевидно: порядні спортсмени не бігають зораними полями і не пролазять крізь колючі живоплоти. А вже напевно не прокрадаються нишком, пригнувшись до землі, як пес, що збирається напасти. Ні, моє досвідчене око помітило дещо суттєвіше: цей, з вашого дозволу, бігун, був одягнений у грубий і зношений одяг, та й той якось не дуже йому пасував. Він виглядав просто абсурдно. Коли у місячному світлі я побачив чорну постать з великим, горбуватим коміром, з рукавами, які теліпалися, як у безрукого, то мені відразу подумалося, що він поміняв в’язничний одяг на одяг спільника, і тому він йому зовсім не пасує. Ось, а по-друге, його волосся зовсім не розвівалося на вітрі, хоча вітер був нівроку. А це що означає? А це означає, що волосся у нього коротко підстрижене. Я пригадав, що за тими зораними полями розташований «Ставок Пілігрима», для якого (як ви пам’ятаєте) він приберіг кулю. От тоді я й махнув ціпком.
— Блискучий зразок миттєвого висновку, — сказав отець Бравн. — А зброя у нього була?
В цю мить Ашер, який походжав кімнатою, різко зупинився. І отець Бравн, ніби вибачаючись, додав:
— Я просто хочу сказати, що без гвинтівки від кулі невеликий пожиток.
— Зброя? Ні, не було, — дещо збентежено відповів співрозмовник. — Можливо, його плани змінилися, або щось йому не вдалося. Можливо, він викинув гвинтівку з тієї ж причини, з якої змінив одяг. Скажімо, він розкаявся, що залишив собі в’язничний одяг, замащений кров’ю своєї жертви.
— Ну що ж, цілком можливо, цілком можливо, — промугикав священик.
— Так-так, це цінне припущення, — продовжував Ашер, перебираючи якісь документи. — Зрештою, ми й так вже знаємо, що це він.
— А звідки? — пробурмотів отець Бравн.
Грейвуд Ашер відклав папери і знову взяв у руки дві вирізки з газет.
— Ну добре, оскільки ви настільки впертий, то почнемо все спочатку, — сказав він. — Ось, бачите, в цих двох статтях є щось спільне; тут згадано про «Ставок Пілігрима», маєток мільйонера Айртона Тода. А вам відомо, що це постать непересічна, він один з тих, які піднялися вгору сходами…
— …залишивши минуле, вознеслися увись, — кивнув головою отець Бравн… — Так-так, я розумію. Напевно, завдяки нафті?