Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Ні, я певен… От подивився б ти сам на них!..
— В такому разі треба припустити, що нічний гість — добрий приятель ваших господарів. Собака знав його і не загавкав. А може, то якась людина-невидимка?.. Проте, наскільки мені відомо, такого дива в світі не буває.
— Вірно! Не буває… Та хай йому біс! Значить, агент абверу не сидить без діла…
— Авжеж… Не для того ж його сюди прислали.
— А що ж в тебе нового? Натрапив на якийсь слід?..
— Я ж тут тільки тиждень… Е, та ви, пане капітан, дуже зблідли. Можна подумати, що цілісіньку ніч тільки те й робили, що дудлили цуйку[16].
— Я й справді наче після винники. Голова мало не розвалиться. І страшенно нудить.
— Не турбуйтесь. До обіду все минеться. А взагалі вам можна позаздрити… Таке міцне здоров'я…
— Відколи живу, ні на що не хворів. Але як ти знаєш, що в мене такий організм?
— Не думайте, що цього нічного гостя задовольнило лише запевнення, що ви міцно спите.
— Але ж йому не могли цього сказати, бо сплю я дуже чутко, — перебив Улю капітан Смеу.
— Це ще одне свідчення того, що невідомий, який пробрався до вас, не міг покластися лише на щасливий випадок. У вашій квартирі нишпорив досвідчений шпигун і його нелегко нам буде викрити. Перебираючи речі, він знав напевне, що ви не прокинетесь.
— Я розумію. Виходить, агент вжив заходів…
— Безперечно.
— Інакше кажучи, мені дали морфію. Чи ж не так?
— Принаймні у вас немає підстав це заперечувати. Можливо, я й помиляюсь, бо ще не знайдено нитки від цього клубочка. Вірніше, їх уже є декілька, але я не знаю, за яку з них потягти. Бо якщо смикнути всі разом, то вони, безперечно, сплутаються.
Капітан замислився.
— Однак, — мовив він трохи згодом, — дуже важко все це збагнути… Як мені зуміли дати морфій? Невже вночі, коли я спав?
— Зовсім ні. Бо тоді не прокинулися б так швидко. Спробуйте пригадати, де ви були і що їли та пили вчора перед сном.
— Що ж я робив увечері?.. Ну, до одинадцятої сидів на нараді у начальника штабу. Потім разом з майором Братоловяну, капітаном Георгіу та іншими офіцерами пішов до їдальні. Після вечері ми почали розмову і засиділись до півночі. Повертаючись додому, хвилин з двадцять проговорив з капітаном Георгіу. Некулай уже чекав на мене. Від чаю я відмовився, бо дуже хотілося спати. Відпустивши ординарця, взявся роздягатися. І раптом почалася канонада. Миттю зібрався і побіг на КП. Там ми й зустрілися з тобою. А все інше тобі вже відомо. Ти думаєш, що мені поклали щось у страву в їдальні?
— Цілком можливо! Тепер про інше… Що ви можете сказати про свого ординарця?
— Бідолашний він. Трохи придуркуватий. Був присипаний снарядом на Східному фронті і відтоді втратив глузд. Не знаю, як його тільки не демобілізували. В армії йому не місце. Мабуть, пішов воювати замість якогось багатія, що одкупився і зостався вдома. Однак начальник штабу не захотів повернути його в тил, сказав, що ординарцем він може бути. І треба визнати, що до певної міри підполковник має рацію. Не скаржусь я на Некулая. Коли у нього прояснюється розум, він стає навіть потішним. Але що це за розпити? Чи не підозріваєш ти і його?..
— Та, зрештою, я скоро й самого себе почну підозрівати, — мовив Уля.
— Будь спокійний за нього!.. Пришелепкуватий, і більш нічого!.. Ручаюсь головою.
— Не турбуйтесь. Некулая я звинуватив би в останню чергу.
— До речі, ти мені не пояснив, — мовив капітан Смеу, — який зв'язок існує між моїм здоров'ям і наркотиком, коли я й справді проковтнув його.
— Як видно з усього, морфій хтось всипав вам у страви чи напій. І, мабуть, не переборщив. Якраз стільки потрібно людині, щоб не прокинутись до ранку. А ви, незважаючи на це, пробудилися, тільки-но нічний гість ступив до вас у кімнату. Як це сталося? Щонайперше, тут треба дякувати німцям за нічну атаку. А крім того, мене просто дивує ваша сила. Вже почало діяти наркотичне, а ви, незважаючи ні на що, побігли на КП. Є люди, які переносять на ногах важку хворобу. Вам пощастило перебороти таким чином силу наркотичного. Ось тому я й кажу, що у вас міцне здоров'я.
Капітан Смеу взяв у рот суху стеблинку і, замислившись, втупив очі у крила вітряка.
— Але що він там шукав? — запитав не скоро, з обуренням у голосі.
— Цього я вже не знаю. Тут можна думати що завгодно. Принаймні шпигун використав наркотичне не для того, щоб помилуватись вами вночі. Чи не виявили ви ранком якоїсь пропажі?
— Та ні ж!.. Хай йому чорт! Розумієш, яка на мені відповідальність?..
Уля посміхнувся і проказав не без іронії:
16
Цуйка — горілка із слив (рум.).