Людолови Том 1

Щось гірке забриніло в тоні Сагайдачного. Настя відчула цю гіркоту й обережно провела рукою по руці, нареченого.

— Образили? — напівголосно спитала вона.

Сагайдачний на мить запнувся, ніби стало йому боляче пригадувати, але потім опанував себе.

— Гірше… Нікому й ніколи я цього не розповідав… Покохав я доньку Аксакову. І вона покохала мене. Але магнат не міг віддати її за бурлаку. Хоч як ховали ми наше кохання, а знайшлися добрі люди — відкрили батькові очі. Він викликав мене до себе, ніби в якійсь справі, і наказав відшмагати мене перед усім панством, потім вкинути до в'язниці як бунтівника й державного злочинця. Все міг би я стерпіти — і кайдани, і навіть смерть, але такого знущання не міг. Я втік на Січ, і з тих часів не випускаю шаблю.

— Ну а вона? — напружено спитала Настя, несвідомо ревнуючи його до минулого.

— Вона не знала, де я, чекала на мене, мучилася. Аксак перехопив мої листи і примусом одружив її З луцьким каштеляном, розпусним і хворим дідом. Вона не витримала знущання і отруїлася, приславши мені хрестик і пасмо волосся на пам'ять.

— Нещасна, — щиро й полегшено зітхнула Настя. — Ну а ти?

— На Січі пристав я спочатку до голоти, бо, крім штанів та сорочки, не мав нічого, навіть шаблі. Зробив я собі лука та сагайдака, звідки й пішло моє прізвище. Потрапив я в молодики до військового шевця Хоми Причепи. Він вивчив мене добре битися на шаблях і всіх низових звичаїв і вже думав засадити мене за чоботи, але тут я став дибки. Він довго гнівався на мене, але коли його було обрано на курінного отамана, він сам вдався до мене по допомогу. Незабаром став я його правицею, бо без мене не міг він кроку ступити. Потім пішов я в походи. Щастило мені в боях. За п'ять років став я і сам курінним отаманом, а потім писарем війська Запорозького. І тоді все сталося по-новому. Знадобилася мені тоді і латинь, і чемність, і шляхетські звичаї. Доводилося мені пйсати і цісареві, і королеві, і цареві московському… І перемови вести від імені війська. Цінували мене козаки. Та й у походах не знав я поразки… І ось вже вісім років, як я гетьманую… Але не забув я старих образ. Настане день, коли Ян Аксак і всі королев'ята довідаються, як можна наступити на горло Петрові Конашевичу. Не час ще говорити про це, але день і ніч готую я панам свій рахунок. Гартую військо, збираю нечувану силу і рано чи пізно продиктую панам свою волю.