Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
і стукаються в скло розвіяні краплини; я ж чую, як кричать далекі журавлі своє “курли, курли” одвічне і незмінне... а місяць нахиливсь і спить біля колін.
І ось проснувся він, бліді цілує пальці, кладе рожеву шаль на стегна золоті — кохання тихий дар моїй маненькій Гальці, її цілує знов, цілує і летить
на золоті лани, де вітер кличе зорі до себе в бур’яни пограти в “гулая”.
Вже змолотили хліб, і холодно надворі, і холодно в саду... Та не ревную я.
1923
* * * Ґерґоче місто, і сніг лягає, лягає й плаче. Дитина боса іде бездумно. На вітрі має таке ріденьке й бліде волосся.
Встромило очі в ясні вітрини, а поміж пальців повзе грязюка. Тремтять і ниють брудні коліна, і задубіли маненькі руки.
Ґерґоче місто: — Пожру, нещасний!
Панок сміється золотозубий.
А в небі місяць летить і гасне — сторч головою в холодні труби.
Стою на варті. Багнет і очі.
Чекають гостро в набої кулі...
Навколо місто шумить, ґерґоче, а мимо люде: чужі, нечулі...
Стою на варті. Листа сьогодні одержав з дому: сестриця з братом під вікням ходять... і на заводі убило милу... — писала мати.
Нехай припадки й хороба чорна штовхає в плечі, ламає руки, — не переборе мотив мінорний революційні, бадьорі згуки.
Вони лунають і в вікна б’ються, а в руки — пломінь, морози — в ноги... Прощайте, любі, прощайте, друзі!
Уже не видно мені нікого.
1923
* * *
0 кучері ясні і очі Беатріче1,
ви знову в тьмі моїй, неясні і смутні.
1 знову, як тоді, покірнеє обличчя вишнево зацвіло під поглядом моїм...
Чи снишся ти мені?.. Твій дотик ніяковий, мов електричний ток, у жили й скроні б’є... І знов печуть слова одчаєм і любов’ю, і шелестить вбрання знайомеє твоє...
Вернусь і гляну знов на кучеряву осінь, зашелестить мені чи листя, чи “прощай”... Розтане образ твій, і пропаде на розі і кроків дальній згук, і тіні од плаща...
Печаль і дзеркала в холодній темній залі, і ти біля вікна в’ялиш свою красу... — то твій дівочий сон в вечірній тане далі, не допоміг тобі твій добрий пан Єзус.
0 кучері ясні і очі Беатріче,
чого ж ви в тьмі моїй неясні і смутні?..
1 знову, як тоді, покірнеє обличчя вишнево зацвіло під поглядом моїм...
1923
* * *
Наближається споминів повінь і затоплює душу
мою,
та швидкий не потоне мій човен, бо я в нім і вночі
не сплю.
Та швидкий не потоне мій човен. Одлітають прокляті дні...
І стою я, в зорі закований, тільки хвилі в лице мені. Під горою татарські казарми, і од них одинокі огні. Кожний вечір на небі пожарами умирають розстріляні дні...
Невідомії панські сади, аромати квіток невідомі.
Над заводом задуманий дим, під очима фіалки
утоми.
Грають панночки в лаун-теніс, і м’ячі подає їм
дитина,
а на заході хмари в огні—павуки, невідомі рослини... Повернусь і погляну назад, де маслини і станція
Яма', —
і розквітне солодко душа, мов на яблуні соняшні
плями.
Трояндовий пливе молодик, заглядає в задумані
очі...
Невідомі пониклі сади і огні над посьолком робочим...
Гей, у полі шуміли жита, і баби з золотими
платками
йшли до церкви... О, дзвоне, ридай!., дальні спомини... станція Яма.
Кавуни на баштані, і знов: в Паримона2 я рву
полуниці...
молодої шахтьорки любов, і над лісом далекі
зірниці...
За любов’ю — роса і туман, так порожньо в душі —
за любов’ю,
ніби той одуванчик: подув — і нема... ніби листя
в осінній діброві...
Дні далекі, образи дрібні — комашнею в дощі на
дорозі.
Де Дінець і заводу огні, над посьолком задумалась
осінь.
Над посьолком задумались дні, і летять під горою
вагони.
І так солодко й тепло мені... Не схиляй же обличчя
червоне,
не дивись... і далеких очей не роси молодою
сльозою...
Теплий вітер по жилах тече, і кричать журавлі
наді мною.
1923
КАВКАЗ
Кавказе дальній мій! Ти знов в моїй уяві. Так близько гори м’ні, і мріє далечінь...
А думка все летить, немов на острів Яву, і гострить об граніт свої пісні-мечі.
Кавказе дальній мій! Твої багряні груди так близько зором п’ю і чую дзвони хвиль. Смуглява дітвора. Поважно йдуть верблюди, й доносять голоси дзвіночки біля ший.
Там високо сніги, і в огневій синяві задумались орли, а тут цвіте мигдаль...
Руїна давня ось, і голосом гугнявим співає муедзин, мов молиться на даль.
Задуманий аул, немов гніздо орлине в зеленій вишині під золотим серпом, мов хто на схід лицем побожно на коліна упав і нахиливсь аж до землі чолом.
Я знову, знову там, де міста силуети вирізьбились на тлі вечірньої зорі, де холодом блистять салдацькії багнети і розкидає хтось на небі янтарі.