Via Combusta, або Випалений шлях
- Автор: Малина Маріанна
- Серия: Фіолетові діти #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-001-7
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Via Combusta, або Випалений шлях». Краткое содержание книги:
Знесилившись, я ліг і заплющив очі. Світ зник — я полетів із величезною швидкістю у чорний бездонний колодязь.
…Вона колисала срібну, схожу на човник колиску. Волосся у неї було довге, хвилясте і золоте. Я не бачив її обличчя. Тільки білі тонкі долоні з гарними довгими пальцями. Вона щось співала. Приємне, далеке, рідне… Мені здавалося, що вона заколисує мене. Що це я лежу у срібній колисці. Вниз, вгору, і знову вниз, і знову вгору… Її ніжні руки втішають мене, втирають мені лоба і гладять волосся. Вона шепоче мені: «Не бійся… я з тобою… я завжди буду з тобою».
Вона була поряд, зовсім поряд, а мені несила було розплющити очі…
Раптом я почув стукіт і скрегіт заліза. Потім шурхотіння біля вуха і нарешті голос:
— Арсенію! Ти живий?
Я насилу розліпив очі, й мене осліпило ліхтарем, який тримав у руках Тарапата. Лице його прикрашав свіжий рубець, який тягнувся від правого ока до підборіддя.
— Живий! — радісно гигикнув він. — Я тут тобі дещо приніс… Їстимеш?
— Пити… — ледь ворухнув губами я.
— Гаразд, гаразд… — він дістав із наплічника пластмасову пляшку, відкрутив кришку і подав.
Я жадібно припав до неї, і тільки коли відпив майже половину, зрозумів, настільки голодний. Тарапата не поскупився, і я швидко почав заштовхувати до рота хліб із ковбасою і запивати водою. Потім я запитав:
— Що з Шулею?
— Живий, — усміхнувся Тарапата.
— Що з ним зробили?
— Нічого страшного, не нервуйся… Зарнік його вже відпустив.
— А в тебе що це? — я кивнув на його пику і показав пальцем на собі.
— А, пусте… — опустив очі програмер, — ти їж, їж…
— Як ти мене знайшов?
— Я ж комп’ютерний геній, — підморгнув мені він та, скривившись торкнувся пораненої щоки, — правда, не всі це цінять…
— То хто це тобі…
— Вгадай з трьох разів, — всівся поряд і поправив на носі окуляри програмер.
— Зарнік?
— Угу… — згодився Тарапата і по-філософському провадив, — життя взагалі, щоб ти знав, — повне лайно…
Та він не став розводитися на цю тему, просто на секунду відвернув від мене пику. Коли обернув, на ній уже сяяла оптимістична усмішка:
— Зате є добра новина…
— Яка?
— Ні мене, ні тебе не вбили одразу, — реготнув він, — значиться, ще поживемо! Еге ж?
— Еге ж, — згодився я.
— Ти вже тут другий день, а я знаю, що в карцері тільки третього дня баланду носять і витримати таке не кожен може. От я і подумав тебе трохи підтримати…
Я вже лінивіше відкусив шмат ковбаси і блаженно заплющив очі. Життя потроху поверталося до мене.
— Я думав, що я вже тут цілий тиждень… Ти просто мене врятував…
— Врятував, гх-х, — мугикнув під ніс Тарапата, — другого разу треба краще готуватися… обранці долі…
Програмер мав рацію: на третій день, десь по обіді, віконечко відчинилося — мені поставили миску баланди, кружку з водою та поклали шматок хліба. Потім знову суцільна темрява і тиша.
Вільного часу в мене було вдосталь. Я лежав із заплющеними очима й уявляв карту ордену, що побачив на моніторі у Тарапати. Вона випливала з моєї уяви з фотографічною точністю. Я перетворював її на трьохвимірну картинку і роздивлявся зусібіч. Як це іронічно не звучить, ліпшого місця для такого заняття годі було й вигадати. Тут я був абсолютно сам, і ніяка зараза не лізла до мене із запитаннями. Скоро я вже міг не тільки уявити карту, але й відчути фізично, як я пересуваюся усіма забороненими коридорами. Я мандрував орденом, зазирав у всі шпаринки і скоро знав про нього все.
Потім я захворів. Я погано пам’ятаю той час. З сірого липкого туману випливають тільки деякі фрагменти, більше схожі на марення.
…В темряві навкруги мерзотні кровожерливі пики, що кривляться і з їхніх вищирених зубів стікають краплини темної крові. Вони простягають до мене волохаті кінцівки, схожі на павучі, намагаючись схопити…
…Тарапата нахиляється до мене. Відкручує пляшку з водою і ллє її мені на обличчя…
…Коло зі старих камінців… Човен, що пливе до мене, і прегарна жінка в білому… Темні хвилі, місячна доріжка…
…Далека рідна пісня… Золоте волосся, ніжні руки, срібна колиска…