Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Сядь, капітане! Невже ми не дійдемо згоди про оплату твоїх послуг!
Матео з видимим невдоволенням опустився в крісло.
— Один чоловік з мого екіпажу занедужав, — пробурчав він. — Доки я не знайду для нього заміни, нічого не можна розпочинати.
«Невже він справді злякався? — подумав П'єтро Бокко. — Чи, може, він каже це для того, щоб набити собі ціну?»
Матео мовчав.
«Мене кругом пальця не обкрутиш», думав він, дивлячись з непроникливим обличчям кудись поперед себе.
Тоді П'єтро Бокко змінив тактику. Зрозумів, що з Матео не поведешся, як з отим Луїджі Фаріно, земля йому пером!
— Ти — пофарбував свій корабель у чорний колір? Це чудова ідея, — похвалив він Матео. — A lavostre salute[8], капітане!
Вони випили.
Золоте вино знову полилося в різьблені келехи. Матео терпляче вичікував. Його невдоволення швидко минуло. Справи треба влаштовувати з розумом, а на почуття не зважати.
Вино було добре.
П'єтро Бокко розмірковував уже над другою пропозицією, котру збирався зробити Матео. Раптом месер Бокко згадав широкоплечу, дужу постать слуги Паоло, і йому спало на думку щось таке, від чого він зразу повеселів.
— А в мене, капітане, є один надійний хлопець для нічної поїздки, — сказав він.
— Двісті дукатів, месер Бокко, ні на один дукат менше! — мовив Матео, не звернувши уваги на слова П'єтро Бокко.
— Гаразд, капітане! Двісті дукатів!
— І надійний, дужий помічник! — вів далі Матео.
— І надійний помічник! Пий, капітане! — А про себе сказав: «Хай тобі чорт!», хоч і не ясно було, кого він має на увазі: Матео чи Паоло.
Капітан, задоволений пропозицією, щось пробуркотів собі під ніс. Обоє, такі несхожі один на одного, — довгобразий П'єтро Бокко і Матео з широким м'ясистим тім'ям — схилилися над столом і почали обговорювати подробиці майбутньої операції.
Беззоряний вечір поступово переходив у ніч. Злегка повівав вітерець.
Паоло вийшов з дому і попростував вздовж каналу.
По воді тінями пропливали човни й барки, до слуху Паоло долітав приглушений гомін.
Якесь недобре передчуття злегка пройняло його. Сьогодні після обіду до Марко з'явився посланець від П'єтро Бокко і передав прохання дядька, щоб хлопець відпустив до нього на ніч Паоло. В месера Бокко захворів слуга, сказав посланець. Марко не запідозрив у цьому нічого поганого, тим більше, що останні тижні дядько мало цікавився ним. Тому він не відмовив опікунові.
«Але чому саме на ніч?» Паоло ніяк не міг заспокоїтись, йому дуже хотілося повернутися назад. Він боявся, що проти молодого хазяїна готується замах.
Хвилі монотонно билися об кам'яні сходи, які вели від води до дверей будинків, що стояли обабіч каналу. Зовсім близько виднілися дубові стояки, до яких прив'язували човни. Паоло обережно перейшов вузеньким містком і опинився біля ширшого каналу. Перший же дім тут належав П'єтро Бокко. Цим водним шляхом можна було виїхати просто до Великого каналу.
Паоло постукав у двері, йому відчинив слуга, який начебто вже чекав на відвідувача. Він підняв до обличчя Паоло двосвічковий канделябр. «Це ти, Паоло? — спитав він з легким розчаруванням у голосі. — А я думав…»
Він не встиг скінчити фрази, його обірвав голос П'єтро Бокко.
— Хто там?
— Паоло прийшов!
Почулася приглушена лайка.
Паоло, вибравши хвилину, пошепки запитав:
— У вас захворів слуга?
— Про що ви там перешіптуєтесь? — роздратовано крикнув П'єтро Бокко. — Ведіть його до мене!
Слуга, освітлюючи шлях, пішов попереду через вестибюль, геть заставлений мішками. Паоло удав, ніби спіткнувся, і, падаючи, ухопивсь за один з мішків. Невже це сіль?
На лобі в нього проступив піт.
— Ану, обережніше! — почув він зовсім близько той самий грубий голос.
Не встиг Паоло отямитись, як опинився перед П'єтро Бокко. Світло свічки осявало його довгасте обличчя, на якому гарячково блищали випуклі очі. Месер Бокко стояв на порозі складу, що чорною пащею зяяв у нього за спиною.
— Мій пан послав мене до вас, — сказав Паоло.
— З власної волі ти, мабуть, не прийшов би? — спитав П'єтро Бокко. І, звернувшись до слуги, наказав: — Постав свічник на підлогу і йди геть!
Він глянув на пісковий годинник і швидким рухом пригладив на голові волосся. В цю мить знадвору долинув знайомий скрегіт — то причалила барка.
— Нарешті, — пробурмотів месер Бокко і вже привітніше звернувся до Паоло: — Ти поїдеш з капітаном Матео в Сан-Ніколо. Завтра вранці повернешся назад.
8
A lavostre salute! — За твоє здоров'я! (італ.).