Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Ти хочеш звинуватити мене в брехні? — загрозливо мовив він.
Обличчя Марко стало блідим, як холодний мармур. Рішуча, нестримна лють охопила його.
— Ви брешете! — вигукнув він, судорожно стискуючи кулаки. Здавалось, ще мить і він кинеться на дядька.
— Ти заслуговуєш ляпаса! — прошипів П'єтро Бокко.
Гнів Марко раптово згас, як вогонь, засипаний мокрою землею. «Що скаже Джіаніна? — подумав він. — А Джованні?» йому навіть важко було уявити своє життя без Паоло, який завжди так піклувався про нього. Ще вчора ввечері Марко вирішив відкрити йому свої таємні плани і прохати в нього допомоги.
— Нащо я відпустив його? — ледь чутно мовив він.
Наче здалеку, до нього донісся холодний дядьків голос:
— Можна з тобою, нарешті, говорити по-діловому? Прошу тебе, згадай, що йдеться всього-на-всього про слугу!.. Я забуду твою нечемну поведінку. Але зараз ти повинен іти додому. Я наказую тобі!
Марко не промовив жодного слова. Він мовчки повернувся і вийшов з дядькового кабінету.
У МАЙСТЕРНІ БЕНЕДЕТТО
Джованні з самого ранку працював у майстра Бенедетто.
йшлося до обіду, коли якась велика грузова барка з дивно пофарбованими вітрилами з'явилася перед маленьким володінням корабельника. На ясному тлі лагуни вона вирізнялася, немов велетенська тінь, і від того здавалась похмурою, загрозливою. Джованні випростався і, наставивши долоню над очима, глянув на блискучу гладінь. Чим ближче барка підходила до берега, тим виразніше бачив хлопець, що вона пофарбована в чорний колір. Він кинувся до майстра Бенедетто.
— До нас причалює барка з червоними вітрилами! — схвильовано сказав він.
На щоглі барки опустились вітрила. Залунали вигуки. Барка пришвартувалася до причалу, у воду впав якір. Якийсь кремезний чоловік хутко збіг по трапу на берег.
— Це ти, Матео! — вигукнув Бенедетто. — Чого в тебе такий вигляд?
Капітан Матео блимнув на нього одним оком — друге запливло кривавим синцем.
— Трапилась невеличка біда, Бенедетто, — зніяковіло озвався він. — Не варт про неї говорити. Барка теж трішки зазнала лиха. Ви мені підремонтуєте її.
— Ха-ха-ха! — на все горло зареготав Бенедетто. — Ну й коники ти викидаєш. Вибач, але коли я бачу тебе у такому вигляді та ще й твою барку… Ха-ха-ха! Ти схожий на циклопа! А барка — немов труна з вітрилами! її просто не впізнати. Що це ти знову накоїв? Капітан Матео підняв забинтовану руку.
— Вгамуйся, Бенедетто. Ти ж знаєш, що я не люблю багато шуму…
Але Бенедетто, все ще сміючись, тільки одмахнувся.
— Гаразд, Матео… Філіберто, Джуліо! — покликав він своїх підмайстрів. — Сходіть на борт і подивіться, що там треба полагодити. Швидше! Швидше, ледарі!
— Я привіз з собою діжечку доброго винця! — пошепки сказав Матео.
Обличчя Бенедетто осяяла радісна усмішка, але одразу ж він стурбовано хитнув головою.
— А як ми його перенесемо на берег, щоб не побачила моя стара?
Тепер уже зареготав Матео, — гучно, розкотисто.
— Як-небудь зробимо, — сказав він, трохи заспокоївшись. — Можеш покластися на мене.
Джованні, стоячи на деякій відстані, стежив за їхньою розмовою і за їхніми жестами. Раптом, на свій подив, він побачив, що капітан і майстер зникли в складі. Власник чорної барки був, мабуть, у добрих стосунках з Бенедетто.
Друзі, які товаришували ще з молодих років, взялися до вина. За ним прийшли й спогади. Після останнього кухля добродушні очі майстра Бенедетто підозріло заблищали. Однак голови його вино не затуманило.
— Мабуть, той, хто тебе отак розмалював, був дужий хлопець! — мовив він.
Капітан Матео задумливо глянув на верстат.
— Жаль мені його. Не можу збагнути — чому, але він мені сподобався з першого ж погляду…
— Тобі сподобався? — недовірливо спитав Бенедетто.
Однак Матео не мав більше бажання говорити про нічну подію. Згадка про неї викликала в нього сум і незадоволення.
— Ти вже все випив? — похмуро спитав він. Бенедетто сумно перевернув свого кухля.
Крізь щілини в стінах пробивалися сонячні промені, і по тих золотих доріжках пливли порошинки.
— Кривоногий! Ходи-но сюди! — пролунав гучний голос Матео.
— Джованні! Джованні! — закричав і собі майстер Бенедетто.
Капітан пошепки дав якусь вказівку кривоногому. Бенедетто ж наказав Джованні повідомити господиню про прибуття капітана Матео й сказати їй, що гість залишиться на обід.
ПОШУКИ