Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
І все це він! Великий канцлер П'єтро Бокко!
П'єтро Бокко провів рукою по лобі і раптом пробудився від своїх мрій. Хтось постукав. В його очах з'явився холодний блиск. Відчинились двері, і слуга доповів, що прийшов хазяїн барки Матео, який сам себе гордо величав капітаном.
— Скажи йому, хай зачекає! — суворо наказав П'єтро Бокко і знову замислився.
Тепер він уже твердо обмірковував свої плани. Мрії про майбутнє немовби омолодили його. Взагалі, відколи П'єтро Бокко звільнився від суворої, одноманітної служби в арсеналі, він почував себе бадьорішим, жадібним до торгових справ. Ще й сьогодні його проймав холодний дрож, коли він згадував, якими сірими й утомлюючими були оті тридцять два місяці.
А він же думав залишитись ще на тридцять два місяці.
Ні, час в арсеналі минув для нього недаремно, йому вдалося зав'язати чимало корисних знайомств. Ось хоч би з власником барки Матео, який уже не раз ставав йому в пригоді. Матео, котрий любив, щоб його називали капітаном, був одчайдушною людиною. Лагуну й фортечні укріплення він знав, як свої п'ять пальців, а під час змагань на човнах, що провадились кожного року, здобував перші премії. Дехто жартома говорив, ніби він спілкується з самими духами вітрів. Траплялося, що навіть за найбільшого штилю він умів спіймати трішечки вітру, і того було досить, щоб дістатися до призначеного місця. Але тихцем про капітана Матео говорили й інше.
П'єтро Бокко відчинив двері і гукнув слузі:
— Хай зайде капітан Матео!
Матео, присадкуватий чоловік років п'ятдесяти, увійшов до кімнати широким, пружним кроком моряка. Він тримав у руках картуз і мружився проти сонця, яке било йому просто в обличчя.
— Ви хотіли бачити мене, месер Бокко?
— Радий бачити тебе в своєму домі, капітане Матео! — тепло привітався Бокко й ляснув у долоні. З'явився слуга. — Принеси вина, тільки хутко!
Месер Бокко обернувся і зустрівся поглядом з Матео. Той неквапливо опустив повіки.
— Сідай, капітане!
«Дужий, як бик», подумав П'єтро Бокко, дивлячись на його широкі мускулисті плечі.
Матео сів і поклав на коліна руки. Долоні в нього були надзвичайно широкі. П'єтро Бокко з подивом відчув, що йому зробилося не по собі, коли він побачив перед собою присадкувату, міцну постать гостя.
Коли слуга приніс вино, йому ніби полегшало.
— Вип'ємо, капітане! — П'єтро Бокко підняв склянку і подивився на неї проти світла. З дна піднімалися ніжні, прозорі перлини.
Обоє випили.
Матео обережно поставив склянку на гаптовану золотом скатертину, витер рот рукою і очікувально подивився на П'єтро Бокко.
— Як справи, капітане? Готовий твій корабель? — П'єтро Бокко виставив уперед гостру борідку і важким, владним поглядом втупився в Матео.
— Я наказав пофарбувати свій корабель у чорний колір. — Матео неквапливо підбирав слова. — Корабель чорний, а вітрила — темночервоні.
— Добре!
П'єтро Бокко опустив голову і раптом знову підвів її, немов бажаючи цим швидким рухом поставити свого співрозмовника в скрутне становище.
— Матео, йдеться про сіль, — заговорив він без будь-якого вступу, уважно дивлячись на руку моряка, яка лежала на скатертині. Рука поступово стискувалась у кулак. П'єтро Бокко з задоволенням відзначив дію своїх слів.
— Сто дукатів твоїх, капітане! Чи, може… ти боїшся? — Останні слова вихопилися в нього, немов отруйна стріла. Матео поворухнув своїми могутніми плечима. Його великий, мов картоплина, ніс, як і завжди, коли Матео був схвильований, виблискував усіма барвами райдуги.
П'єтро Бокко уважно стежив за кожним порухом на обличчі співбесідника.
— Сто дукатів за одну ніч! Подумай, Матео!
— Скільки там мішків, месер Бокко?
— П'ятнадцять!
Матео невдоволено звів брови. Він збагнув маневр П'єтро Бокко, який своїм запитанням хотів спонукати його до непродуманої згоди. «Чи ти боїшся?» Губи моряка скривила ледь помітна глузлива посмішка, йому не подобалося, як вівся з ним вельможний пан: то він називав його капітаном, то знову просто Матео! А хто він сам, оцей П'єтро Бокко? Навіть не сенатор…
Капітан Матео встав і стримано промовив:
— Сіль дорого коштує в Болоньї або в Падуї, месер Бокко. Ви кажете — сто дукатів за одну ніч. Але вибачте, це може коштувати також пожиттєвої галери або навіть голови. Ви добре знаєте, як суворо карає закон за контрабандну торгівлю сіллю.
П'єтро Бокко почервонів од злості. Але він стримався і мовив з вимушеною доброзичливістю: