Незвичайні пригоди Марко Поло

Вітер свистів у вухах, барка скрипіла й стогнала, збурені хвилі перехоплювалися через поручні. Барка йшла, круто нахилившись на один борт. Зосереджений і напружений до краю, капітан Матео вправно вів човен крізь морок ночі.

Над головою Паоло туго напиналося вітрило, наче ось-ось мало тріснути. Гнів у серці Паоло перейшов у сліпу лють. Таку лють він відчував лише раз у своєму житті, ще в будинку для сиріт, коли його ледь не до смерті побив наглядач. Хлопець забув усю свою розсудливість.

Трьома стрибками він досяг Матео, штовхнув його, ошелешеного від несподіванки, в груди і ударом кулака вибив у нього з рук кермо. В ту ж мить барка випрямилась, злякано залопотіла вітрилами і, втративши швидкість, застрибала на хвилях.

— Ти здурів! — крикнув Матео і, розставивши свої величезні руки, кинувся на супротивника. Однак він не забув і про барку. — Бери кермо! — наказав він Ернесто, який уже стояв поряд, готовий встряти в бійку. — Всім залишатись на місцях!

Матео й Паоло схопили один одного в обійми. Жили набрякли у них на шиї і на лобі. Кривоногий знову поставив барку за вітром. Палуба нахилилася до води, і супротивники завмерли на кілька хвилин, спершись кожен на одну ногу і намагаючись зберегти рівновагу. Матео, немов кліщами, стиснув тіло Паоло, аж у того під курткою ручка кинджала боляче вперлася в ребро.

Нарешті обоє, не втримавшись, з гуркотом полетіли на палубу.

Паоло вмить зірвався на ноги. «Витягуй кинджал!» промайнуло в його голові. Але незрозуміла симпатія до супротивника паралізувала його рухи. Він не схопився, за кинджал, хоч і знав, що боротьба триватиме до кінця, доки хтось з них не загине на цій палубі.

Капітан Матео, нахиливши голову, кинувся на Паоло, який стояв, тримаючись за поручні. В останню мить йому вдалося відскочити вбік. Капітан так гепнув кулаком об поручні, що вони аж розкололися.

Вони билися, немов велетні прадавніх часів. Все, що потрапляло їм під ноги, відлітало геть: дошки, такелаж, парусина, людські тіла.

На розбитому обличчі Матео проступив вираз неймовірного подиву. Він примружив очі і труснув головою, щоб побороти в собі заціпеніння. Лице його видавало нелюдське напруження. Раптом він широко розставив ноги, нахилився усім тілом уперед і з блискавичною швидкістю обхопив Паоло руками.

Обидва знову полетіли додолу.

— Диявол! — прохрипів Матео. Зненацька він учепився в зап'ястя Паоло і заломив йому руки. Той почав одчайдушно оборонятися, стогнучи від болю, відчуваючи, що втрачає свідомість. Хтось із команди заніс над його головою сокиру.

Матео через силу став на ноги і витер з обличчя кров і піт і здивовано глянув на свій набряклий, закривавлений кулак. «Святий боже!» пробурмотів він.

Раптом Матео побачив занесену над головою Паоло сокиру.

— Геть від нього! — гримнув він. — Залиште його в спокої!