Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Адвокатша востаннє оглядала себе в дзеркалі. Адвокат запрошував до столу й гукав на служницю, щоб подавала закуски. Я кусав губи, ледве стримуючи сльози. Що зі мною діялось! Яке нестерпне почуття провини! Ванда в сукенці з такої самої тканини, як і в матері, глянула на мене владно, і я слухняно сів за стіл. Як тримати руки? А що робити, коли подадуть суп, а в нього впаде муха?
— Скільки землі у ваших батьків? — почув я адвокатове запитання. — Ви на гектари міряєте чи на морги?
У Ванди в очах майнула тривога.
— Двадцять з гаком моргів.
Ванда вп’ялась очима в батькове обличчя. Адвокат схилив голову, ніби щось підраховував.
— Не більше?
— Ні.
— А найману силу маєте? — Він допитувався так, ніби збирався укладати шлюбний контракт.
— Ні, пане адвокате. Тільки в сезон наймаємо двох людей.
— Але ж, мабуть, можна й більше найняти?
— Можна, тільки ж тоді довелося б землі докупити.
Адвокат випростався, подумав з хвилинку і спохмурнів.
Ванда теж посмутніла, наче я сплутав якісь її розрахунки.
Отоді-то я й відчув ще більшу відразу до себе за пасивність і, вдаючи, ніби дуже стурбований, лицемірно заходився рятувати настрій господарів, а відтак і своє становище серед них.
— Ви не спитали про коні, — швидко сказав я. — У нас їх пара.
— Гм… пара?
— Пара, та ще лошиця, її можна пустити під сідло…
Але які коні! Карі, таких рідко й побачиш! Ідуть рівно, нога в ногу, як на параді. М’язи під шкірою так і грають.
А шерсть проти сонця блищить, мов роса. Кожна волосинка аж сяє. Мабуть, ніхто в усій Польщі не має таких коней. Обох відібрали були для кінноти, давали по тисячі злотих, та батько не погодився, бо їх хотіли взяти для генералів. Такий уже в мене батько…
Господарі пожвавішали, приємно здивовані, у Вандиному погляді я побачив вдячність. Та й адвокат був задоволений.
— То на тій молодій кобилці можна буде їздити верхи, так? Скажімо, на збори.
— Авжеж.
— А ваш батько, він що за чоловік?
— Простий селянин. Краватки не носить.
— Я не про те хотів спитати.
— Знаю, — відповів я. — Батько краватки не носить, то й не повіситься. Бо гріх.
Адвокат сердито гмикнув, налив вина в келихи і спробував залагодити мій політичний випад дотепом, який, очевидно, мав свідчити, що мені простили. Він махнув рукою.
— У Совєтах вас би все одно визнали за куркулів і заслали б у Сибір.
— Справді?
— Повірте мені. Випиймо за успіхи нашої молоді на чолі з сьогорічними випускниками.
— За їхнє невідоме й непевне майбутнє, — додав я з притиском. — В усякому разі, я п’ю не за всіх.
Адвокат уже не міг не випити, те саме зробив і я. Він, не поспішаючи, вицідив келих до дна, пронизуючи мене очима.
— Навіщо цей песимізм і ця багатозначна усмішка? — Він не так щоб і добродушно посварився на мене пальцем. — Ми, ендеки…
Розлютившись, я став зухвалим і впертим.
Безцеремонно перебив адвоката:
— Навіщо? Щоб показати, як у Совєтах погано і як у Польщі добре.
— …маємо ясну програму. Через євреїв багато поляків, переважно інтелігенція, не можуть знайти роботу.
— Ангеле божий, хранителю мій, — я молитовно склав руки, — зараз у цьому домі почнуть хулити й самого Ісуса Христа.
Адвокатша підвелася, сіла, знову встала… Рот у неї скривився від обурення, з обличчя сипалась пудра; склала руки на грудях, але чоловік красномовно глянув на неї, і вона повернулась до мене спиною. Тоді я побачив, що на ній сукня в бузковий горошок, горошок кумедно підстрибував на заду. Ванда насилу стримувала сміх. А з батька сміятись вона собі ніколи не дозволяла. З природною грацією налила в келихи вина. То був, мабуть, вермут, бо вступив у голову. Адвокат червонів щодалі більше, ляскав себе по колінах і правив своє:
— Більшовизм — то чиста фантасмагорія.
— Це на вашу думку. Але в ньому є сенс.
— У тім то й річ, що ніякого сенсу в ньому нема, тільки руйнація…
— Ні, не руйнація, а необхідність. Я багато читав про це й багато думав. Що ж дивного в тому, що народ проти визискувачів і паразитів? І коли вони не поступаються, їх треба брати за горло…
Адвокат зірвався з місця й відскочив до вікна, хоча Ванда знову наповнила келихи. Він обурено махав руками.
— Пийте, пийте, я вас наздожену. Народ темний. Як же можна йому віддавати?.. — він замовк, бо Ванда побігла кликати матір.
Розмова стала якась уривчаста. Адвокат почервонів ще дужче, зараз він скидався на людину, яка відчуває, що її влада під загрозою.
— Народ темний? Але ж він — єдиний законний господар Польщі — тепер позбавлений прав.