Сучасна польська повість

Я поспішав до міста, хоч у нашому селі сталась незвичайна подія і коваль, Павлів брат, радив мені залишитись, бо саме в такі хвилини, коли селяни обурені, з ними можна поговорити відверто. Сьогодні кинеш зернину в їхні розпалені голови, а завтра виросте колос. Збереш добрий врожай. Але селяни, побачивши, що поліцаї вимахують гвинтівками, щоб їх спровокувати, почали розходитись, поглядаючи на небо, вдаючи, ніби рятуються не від смертоносної зброї, а від дощу. Була четверта година, а я домовився, що прийду до Ванди о п’ятій. У них влаштовували вечірку на честь того, що дочка успішно склала екзамени на атестат зрілості.

Сірі хмари купчилися, ставали дедалі темнішими.

Грозу я переждав у придорожній капличці край села.

На священному начинні, не чищеному вже багато місяців, струп’ям наросла іржа. Я силкувався настроїтись на урочистий лад, думаючи про наступний бенкет. Та якась невидима рука зривала рожеву запону, і перед очима мені поставали оті поліцаї та їхні «подвиги». Я ударив себе кулаком у бік. «Революціонере, будь пильний! Ти мусиш помститись реакції за наругу над народом». До того ж мій батько, побачивши, як я надягаю краватку, зауважив ущипливо: «Знов ідеш комедію строїти?» — і я хотів за всяку ціну довести йому, що нікому не дозволю сміятися з моїх переконань. «Тягне тебе, сину, тягне». — «Що мене тягне?» — «У твоєму віці, — батько зніяковіло викручувався, — я навіть черевиків ще не мав, а тебе тягне до міщанського добробуту».

Я скинув черевики, підкачав холоші й почесав лісом.

Болото так і чвиркало з-під ніг. Попереду, на півдні, небо вияснювалось, але з протилежного боку насувались темні, з фіолетовим відтінком хмари. Я закачав штани ще вище і, йдучи стежкою навпрошки через поле — збіжжя вже починало половіти, — добрався до вузькоколійки. Назустріч мені котив велосипедист, прямуючи до лісу. Він їхав, не тримаючись за кермо, склавши руки на грудях. (Як той у селі). З кишені в нього стирчало мотуззя. Він глянув на мене і, пригальмувавши, довірливо спитав: «Чи там не видно лісника або об’їждчика?» — «Ні, не видко». — «Ви не йдіть до міста навпростець, краще від станції до майдану. На Стефанові б’ються, зуби летять, скоро полетять і шибки, тоді вже хтось і поліцію викличе». Отак віддячивши мені послугою за послугу, він натис на педалі.