Після війни. Історія Європи від 1945 року

Упродовж 1970-х років насильство загрожувало західноєвропейським суспільствам у двох проявах. Один із них був патологічним у тому сенсі, що народився з давньої хвороби, яка, однак, набула дуже сучасної форми. У баскському регіоні на півночі Іспанії, серед католицької меншості Північної Ірландії, на Корсиці та в інших краях давні кривди спалахнули жорстким бунтом. Складно було сказати, що для європейців це було чимсь незнайомим: фламандські націоналісти в бельгійській Фландрії та німецькомовні «австрійці» в італійському Альто-Адідже (колишньому Південному Тіролі) здавна заперечували свою «підлеглість», удаючись до найрізноманітніших засобів — від графіті до демонстрацій, нападів, терактів і навіть голосування.

Але до 1970 року проблему Південного Тіролю було розв’язано шляхом створення автономного білінгвального регіону, який не задовольнив тільки найрадикальніших критиків; і хоча фламандські націоналісти з партій «Фламандський блок» та «Народний союз» так і не відмовилися від своєї кінцевої мети відокремитися від франкомовної Валлонії, фландрійський економічний розквіт у поєднанні з далекосяжними законодавчими змінами, які запроваджували федералізацію Бельгії, частково знизили градус їхніх вимог — з руху скривджених і знедолених фламандський націоналізм перетворився на опір нідерландськомовних платників податків, які не хотіли платити за безробітних валлонських сталеварів (див. розділ 22). Утім проблеми басків і католиків Північної Ірландії були геть іншого ґатунку.

Країна Басків на півночі Іспанії завжди була для Франко кісткою в горлі: почасти тому, що під час Громадянської війни вона підтримувала республіканців, а частково тому, що давня вимога басків щодо визнання їхньої інакшості суперечила найглибшим поривам до централізації та самопроголошеної ролі іспанського офіцерського корпусу як хранителя держави. Будь-що, виразно баскське — мова, традиції, політика, — за Франко агресивно придушували. Усупереч власній схильності до централізму, іспанський диктатор навіть був підтримував Наварру (регіон, ідентичність та відокремленість якого і близько не могли дорівнятися до басків чи каталонців) правами, привілеями та власним законодавством тільки для того, щоб утовкмачити баскам, що вони на таке не можуть навіть сподіватися.

Виникнення сучасного баскського тероризму було прямою відповіддю на політику Франко, хоча його речники й захисники завжди стверджували, що відчайдушні мрії про незалежність регіону сягають своїм корінням значно глибше. ЕТА (баскською мовою «Euskadi Ta Askatasuna» — «Країна Басків і Свобода») була заснована в грудні 1958 року, щоб очолити збройну боротьбу за незалежність басків. Зі своїх перших днів як підпільна організація вона встановила робочі зв’язки (які пізніше дещо лицемірно пояснювала ідеологічною спорідненістю) з подібними групами за кордоном, які допомагали їй здобувати гроші, зброю, вишкіл, притулок та увагу: із Фракцією Червоної армії в Німеччині, Ірландською республіканською армією (ІРА), Організацією визволення Палестини, а також Організацією таємної армії у Франції.