Київ — New York

— Проблеми з проводкою розв’язали лише за три дні до відкриття. — Він підняв свічки вгору, підставляючи їх під слабке світло вуличних вогнів, які потрапляли у вікно, так, щоб я змогла побачити. — А до цього рятувалися, як могли.

Джастін поплескав по кишенях і, так і не знайшовши того, що шукав, знову повернувся до стелажів. Піднявши кришку великої дерев’яної скрині, витягнув звідти плоский коробок сірників із глянцевим рекламним логотипом мережі стейк-хаузів. Він чиркнув сірником — і в пронизливій тиші, що нагадувала про наше усамітнення, шипіння сірки здалося осудливим бурчанням. Кімнату відразу осяяло м’яке жовте світло. Джастін опустив свічки на підлогу, а поруч розстелив плед, через що довелося змістити мольберт.

Ми пили шампанське, яке зразу проступило рум’янцем на наших щоках. Від нього завжди швидко п’янієш. Маленькі бульбашки газу, вишикувавшись змійкою та звиваючись, ударялися об стінки келихів, а потім злітали вгору, поспішаючи вирватися назовні. У кімнаті не було темно: повний місяць і вогні міста кидали легкі відблиски на стіни, підігруючи таїнству свічок. І язики полум’я відбивалися в його очах. Він без сорому вдивлявся в моє обличчя, а я перебирала пасма волосся, не знаходячи собі місця від хвилювання. Мені здавалося, що він відчуває це. А може, то я хотіла, щоби він це відчував. Ми були самі, і зазвичай переповнена голосами та звуками школа мовчала, немов боячись порушити чари митей, які належали лише нам. Або, навпаки, мовчала, розгубивши слова й обурюючись тим, що ця мить таки існує?

Тиша була особливо відчутна того вечора, бо вперше наша розмова не клеїлася. Алкоголь, що мчав на хвилях крові, приспав розум, і ось уже шалені фантазії, яким раніше не дозволялося спливати в уяві, метнулися, змінюючи одна одну. Про них не варто було говорити вголос. Може, тому розмова не клеїлася? У повітрі висіло збентеження.

— Знаєш, мій перший поцілунок трапився якраз через проблеми з електропроводкою. — Я вирішила будь-що-будь відвернути себе й Джастіна від «цих» думок.

— Що за історія? — Він прихилився спиною до стелажа.

— Мені було п’ятнадцять. — Я поставила келих на підлогу й обережно відсунула його, притримуючи за довгу ніжку. А потім, підтягнувши під себе коліна та зчепивши зап’ястя в замок, почала покусувати кінчик великого пальця лівої руки. — Ми приїхали на дачу до татового друга. «Будинок біля озера», — говорив про це місце тато. Великий, із червоної цегли, з різьбленими білими віконницями. «Комарине пасовище», — висловлювала свою думку мама. А мені там подобалося.

Так от, того літа в місті була нестерпна спека. Люди, рятуючись від задухи, тікали за місто, в такі самі будинки. А потім усі гуртом вмикали електроплити й вентилятори. Від перевантаження на лінії рівно о десятій вечора світло в нашому будинку згасло. Ми якраз пили чай у саду, біля яблуні. Тато і його товариш вирушили шукати на горищі ліхтар. У темряві, незадоволено бурмочучи щось собі під ніс, мама збирала зі столу посуд.