Київ — New York

У готелі, проходячи повз стійку портьє, я на ходу пригладжувала розпатлане волосся, намагаючись не зустрітися поглядом з адміністратором. Мій чорний плащ був не застібнутий, і, на свій сором, я виявила, що вдягнула светр навиворіт, коли поспішала піти від Джастіна. У холі було порожньо, і стукіт моїх підборів підривав тишу, привертаючи увагу сонного персоналу. Мені здавалося, що від мене пахне близькістю.

І що саме тому, вловлюючи запах, люди обертаються мені услід.

Зайшовши в ліфт і навіть не чекаючи, поки зачиняться двері, я зняла туфлі, підперши спиною стінку. Заплющивши очі, я спробувала забути про те, що сталося. Невдало. Переді мною виникло обличчя Джастіна. Хоча я й не сподівалася, що мені вдасться щось забути.

У номері я довго стояла під душем, намагаючись змити з себе те, що найбільше хотілося назавжди залишити на тілі, — його дотики, його губи, його подих, його шепіт. Я ненавиділа себе й любила Джастіна. Я прожила з Олегом майже десять років, так і не дізнавшись, що таке кохати. Джастін навчив мене цього за два тижні. Чотирнадцять днів знадобилося досі зовсім незнайомому хлопцю, щоби звести мене з розуму.

Я знову згадала слова тієї художниці, котра так бездарно, як мені здавалося, розмірковувала про кохання. Адже я справді хотіла, щоби Джастін був поруч, і все. Я хотіла гладити його волосся, зривати дихання з його губ своїм поцілунком, я хотіла торкатися мочки його вуха, чуючи легкий стогін.

Я уявляла білий будинок десь у передмісті: із зеленим газоном і масивним дерев’яним парканом по периметру, з ротанговим кріслом-гойдалкою на терасі та збитим із важких колод столом, накритим лляною скатертиною, з букетом польових квітів у вазі по центру. Ця ваза була б особливо дорога для нас, бо ми б отримали її в подарунок на наше весілля, і щоразу, виставляючи її на стіл, я б дивувалася, як давно це було. І яким безсилим щодо нашого кохання виявився час. Підлога тераси, обов’язково дерев’яна, викладена з великих темних дощок, скрипіла б від наших кроків. А в кутку стояв би мольберт. І я б виходила босоніж на терасу, розставляючи білий посуд на столі. А Джастін би малював. Я б підходила до нього зі спини й милувалася написаною ним картиною, намагаючись не заважати. Навколо будинку, пустуючи, бігали б наші онуки. І високо в небі рівною зграєю летіли би білі, як дим, лебеді...