Київ — New York

— Є коротший? — Я здивовано дивилася на нього. Він лише лукаво всміхнувся, примруживши по-лисячому хитрі очі. — То чому ми їдемо цією дорогою?

— Я знав, що тут буде тісно, година пік, а отже, ми стоятимемо, притулившись одне до одного. Хіба міг я проґавити цю можливість?

Я штурхнула задоволеного Джастіна ліктем у бік. Це було просто показною демонстрацією. Я теж насолоджувалася близькістю його тіла. І з кожним погойдуванням вагона, якій летів у темряву тунелю, поїзд метро зближав нас ще сильніше, наповнюючи мене теплом ізсередини. Якоїсь миті я подумала, що хочу якнайдовше їхати в цьому вагоні, що з’єднує стукіт коліс з ударами його серця.

— У Коні-Айленді відкрили перший у світі фаст-фуд і побудували перші «американські гірки», — сказав Джастін, коли поїзд зупинився на однойменній станції.

Її термінал — найбільший у Північній Америці. По суті, він радше подібний на маленький вокзал, ніж на зупинку метро — під його дахом заховані вісім шляхів і чотири депо кожної гілки.

Ми вийшли в центральний хол станції, де замість меморіальної скульптури була встановлена рятувальна вишка з усією необхідною пляжною екіпіровкою у вигляді жилета, кола та брезентової парасольки оранжевого кольору. Джастін ішов на кілька кроків попереду. Його хода здавалася мені кумедною: він підстрибував на кожному кроці й ледь помітно сутулив плечі, тримаючи руки в кишенях.

Я бачила, як метеляються краї його темно-синьої куртки. На плечах висів коричневий рюкзак із емблемою спортивної фірми. Боячись загубитися в натовпі, я сама взяла його за руку, опустивши свою долоню до його кишені. Він навіть не обернувся, пробираючись до виходу, лише міцно стиснув мою долоню.

— Зголодніла? — запитав він, щойно ми опинилися на вулиці.

— Не дуже.

— Ну, тут таки треба перекусити. Обов’язково. Ти була в Nathan's? — Він вказав на закусочну через дорогу.

— Ні. А мала бути?

— Ти не чула про Nathan's? Жартуєш? — Він награно закотив очі й потягнув мене до переходу. — Цю закусочну відкрили в тисяча дев’ятсот шістнадцятому році. Тут проходять усесвітньо відомі чемпіонати з поїдання хотдогів. — Відчинивши скляні двері, Джастін пропустив мене вперед. — А у тридцять сьомому, під час візиту британського короля Георга й королеви Єлизавети,

Рузвельт пригощав їх хотдогами з Nathan's, стверджуючи, що неможливо стати президентом Америки, не маючи фотографії, де ви їсте хотдог у цій закусочній. Сідай і почекай мене хвилинку. — Він поспішив до барної стійки, поклавши мені на коліна свій рюкзак.

Я роззирнулася. Закусочна справді користувалася неабияким попитом, практично всі столики були зайняті.

Джастін з’явився за кілька хвилин і поставив переді мною плас-тикову тацю з хотдогами й колою. Ми сиділи біля вікна, на узбережжі вічно бурхливого океану, і мені здавалося, що навіть щільний пластик віконних рам не може приглушити шум хвиль.