Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— А що кричав, якщо не секрет?
— Kiolle! Faille hrolak! Kiolle, viryon! — проговорив з акцентом чаклун, намагаючись правильно розтавляти наголоси, але здивувався, коли Мільфрід зайшовся диким реготом.
— Ну й ну! — надриваючись від сміху видавив вампір. — Ось це так я розумію!
— Ти чого? — не зрозумів Фалмін. — Що таке?
— Ці слова, — Мільфрід спробував пояснити, але зайшовся ще одним приступом сміху. Фалмін терпляче чекав, допоки друг відсміється. — Ці слова мені сказав Геніхар перед своєю смертю. Дослівно означає: «Ненавиджу! Трахнутий виродок! Ненавиджу, сволото!».
– І до чого тут його син Хель?
— До того, мій друже, що в деяких вампірів із завищеною дозою бажання помсти є певна традиція. Хель бачив, як я вбив Геніхара, і він чув останні слова свого батечка, відповідно, цей дурник дав обітницю помститися мені та усім моїм рідним та близьким…
— А останні слова свого батька говорив перед вбивством в якості підтвердження клятви, — зрозумів Фалмін. Він знав декількох людей, які також практикували такий спосіб родової помсти, проте та помста могла закінчитися на спаленому сараї. У вампірів все було інакше. Знав він випадки, коли два ворогуючих клана вампірів могли вирізати ціле поселення, або ж навіть розв’язати цілу війну.
— Пробач, я не знав, що він почне мститися навіть тобі.
— Забудь. Кістки Хеля гниють на дні озера Раду, а ми зараз п'ємо вино в смердючому підвалі. Ну й хто у виграші?
— Важко сказати, — серйозно сказав Мільфрід, доливаючи в келихи вина. — Ти звертався до людини, яку я порадив?
Фалмін мовчки відстігнув застібки на куртці, засукав лівий рукав до самого плеча, показуючи Мільфріду руку. Переливаючись червоним та чорним кольором, її повністю покривали рівні та щільні ряди драконячої луски, яка на світлі здавалася зачарованою. Мільфрід, який не вперше це бачив, взяв її в долоню, провів кінчиками пальців туди-назад, оцінив. І співчутливо подивився на друга.
— Ти змирився із цим?
— Я знаю, ким являюся насправді, Мільфріде. Але ж не лише це є ознакою моєї, кхм, спорідненості із драконами. — Фалмін, хоча і говорив серйозно, однак уже не переймався за це, як колись. Уже давно змирився, із самого дитинства. — Драконячу мову я знаю від народження, що уже вказує на те, що хтось із драконячою кров'ю в моєму роду був присутній.
– Їх кров настільки сильна, що передає нащадкам знання мови від самого народження. — Мільфрід обережно відпустив руку друга, випив ще вина.
– Їх зв'язок дозволяє синові або доньці інколи бачити спогади свого пращура, а деколи і переживати напряму. У мене таке бувало декілька разів, однак не хочу згадувати.
Фалмін повільно застібнув сорочку і куртку, сховавши свою таємницю туди, де їй і належало бути. Мільфрід не прокоментував.
— Потрібно буде скоро виходити, хлопці можуть захвилюватися.
— Фалміне, ти не бачив мене багато років! Невже ми не можемо посидіти в тиші й поговорити, як у старі добрі часи?
— Можливо, ти маєш рацію, — погодився Фалмін, беручи в руку келих. — Тільки давай не будемо про мій родовід, від того мене уже верне. За вічну дружбу та відданість!
— А також за те, що Хель і Геніхар віддали душу Темному богу!
Цокнулися, випили. Помітили за мить, що вино починає закінчуватися, тому Мільфрід витягнув з-під столу ще дві пляшки, при цьому недобре посміхаючись. Востаннє Фалмін пам'ятав таку усмішку перед великою п'янкою в місті Ріднен, тоді вампір шкірився так само, а вже наступного дня довелося віддати половину заробітку за шкоду, яку вони нанесли місцевому борделю і бані.
— Чудове вино, — Мільфрід налив ще. — Улюблене вино Міланії.
Фалміна пересмикнуло. Він глянув на вампіра, намагаючись щось прочитати в його великих очицях, проте древнє створіння залишалося спокійним, що водночас і дратувало Фалміна, і веселило.
— Як вона? — чоловік покинув спроби прочитати щось в очах вампіра, замість цього з'їв виноградинку.
— А ти як думаєш?
Чаклун відвернув голову, глянув перед собою. Його переповнювали емоції, тому вирішив дати змогу вампіру говорити далі. Мільфрід бачив стан друга і продовжив, намагаючись бути обережним у словах.
— Міланія питає про тебе кожного разу, як ми бачимося. Хоче зустрітися і поговорити.
— Ми ж розмовляли про це, Мільфріде. Вона знає, що я не можу…
– І тим не менш, від цього їй ще важче, — сказав серйозно вампір, глянувши на товариша очима-світляками. — Вампіри…
— Переживають розрив стосунків значно важче, аніж люди. Я знаю, Мільфріде.