Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Вампір глянув на чаклуна довгим поглядом, цокаючи кігтем по столу. Фалмін очей не відвів, повільно попивав вино. Нарешті Мільфрід опустив очі, збагнувши, що цю тему краще не зачіпати.
— В останні місяці ти зник, — сказав він, намагаючись змінити тему, — я не чув про твої діяння дуже давно, друже. Це насторожує. Зазвичай майже в кожній третій корчмі можна почути розповіді про самотнього вершника, який їздить Благандією у пошуках драконів. Зараз такі розмови взагалі порідшали, а деякі, не особливо розумні селянини, приписали тебе до мертвих, мовляв, ти вже згинув від лап якоїсь тварюки.
— Не потрібно нагадувати, що полювання на мене до сих пір відкрите. Останні місяці були для мене не дуже плодовиті на улов, однак декілька голів я встиг знести. І дізнатися цінну інформацію.
— Поділишся?
— Особливо немає чим, але знаю напевне, що за усім цим стоять дуже впливові люди. Можливо навіть королі.
— Хм, стільки років гонитви… — вампір співчутливо захитав головою. — Отже, я не даремно злякався, коли пішла чутка про твою кончину. Я як відчував…
— Краще б це була правда, Мільфріде.
Вампір звузив брови, не зрозумівши іронії товариша, але за мить збагнув, що це не була іронія чи жарт.
— Фалміне…
— Я забрав її в матері, Мільфріде. Віддав доньку чужій людині, позбавив дитинства та сім'ї. Хто я після цього?
— У тебе не було вибору, Фалміне, сам про це знаєш. А що було б, якби залишив біля матері? Можливо, ви б уже ніколи не побачилися.
— Я не раз думав про це, зважував. Катрін не витримала тоді цього удару, не змогла пробачити… — Фалмін при згадці покійної дружини стиснув кулаки й зуби. Його душевна рана кровоточила і по цей день, а ліків, здавалося, знайти було неможливо. — У мене складається відчуття, що я помилився, що даремно тоді перевернув своє та доньчине життя догори дриґом. Можливо, я б зміг обійтися без таких жертв?
— Заради чого? Аби віддати дитину своїй неврівноваженій дружині? Ти не міг знати, що вона хоче зробити із Ельгідою, однак знав напевне, що нічого хорошого. Не дивуй мене, друже, і не говори такого. Ніколи не повірю, що Катрін відступилась би від свого, ти знаєш це краще за мене.
— А що як нею маніпулювали? Що як хтось інший стоїть за цим і до сих пір гострить на мене і доньку ножі? Тоді усі ці жертви були даремні.
Вампір мовчав, пив вино, наливав знову і знову. Ці слова висіли в повітрі довго, аж поки не закінчилася пляшка.
— Зараз це не важливо. Ти ініціював смерть дівчинки, тому недруг, ким би він не був, знає, що вона мертва.
— А що як ні?
— Не думаю. Ми провернули це гарно і вправно, так, наче була то чиста правда.
Фалмін заплющив очі, згадуючи миті, про які хотів давно забути. Перед очима виник образ жінки із довгим хвилястим вогняним волоссям. Згадував, як колись вперше познайомився зі своєю дружиною на святі вина у Вальденфері. Як же він кохав її колись…Так давно.
— Ким би не був ваш таємний ворог, тобі варто остерігатися, як і раніше. А ще перевірити, чи не знає він про те, що Ельгі жива і зараз перебуває в Канйорі.
— Не можу. Як тільки почну копати глибше, одразу стане ясно, що я щось запідозрив. Полюють на мене, і я не думаю, що хтось знає про Ельгі, інакше мене б залишили у спокої.
— В будь-якому випадку ти маєш багатьох ворогів, але навіть якщо хтось із них знає про Ельгіду, то першою справою потрібно прибрати тебе, адже батько завжди захищатиме свою дитину.
— Потрібно чекати точного підтвердження. — Фалмін, попри намагання бути впевненим, трішки зсутулився і знітився, наче на нього якоїсь миті ліг нездоланний тягар. — Я не можу ризикувати.
— То що тоді, дозволяти їм усе? — обурився врешті Мільфрід, — Ти й так занадто довго робив вигляд, наче все в минулому.
— Ні, Мільфріде, — Фалмін якось дивно подивився на вампіра. — Я знайду цих пройдисвітів, і тоді помста моя буде страшною. Даю слово.
Мільфрід на це кивнув, потім сьорбнув нового сорту вина, примружив око і фиркнув.
— Це пити не будемо. Прокисло, чорт його забирай. — він дістав ще одну пляшку, відкоркував і налив. Це виявилося солодким, наче нектар божий, а тому куштували його довго та із насолодою.
— Ельгіді скоро п'ятнадцять. — сказав Фалмін, не відриваючи очей від портретів на стінах, — Я ще пам'ятаю, як в десять вона мала ось таке довге волосся, — він відміряв пальцем від маківки голови до плеча. Нарешті усміхнувся від приємних спогадів, — Таке ж чорне та буйне, як у мене.
— Хоча б щось хороше від тебе взяла, — підколов його вампір, але тоді різко посерйознішав, — Можливо, поїдеш до неї хоча б на день народження? Чим не привід.