Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Фалмін хотів було категорично заперечити, але замість цього смикнувся до пустого келиха, наповнив його і випив. На очах чомусь навернулися сльози.
— Я бажав би цього понад усе, Мільфріде, але…
— Ти не бачив її п'ять довгих років, друже. Твоя донька уже доросла панна, — усміхнувся Мільфрід і підбадьорюючи плеснув друга по плечі. — Скоро і залицяльники з'являться!
— Не мели дурниць, — буркнув Фалмін. — Вона ще дитина.
— Зрештою, вона дівчина, мій друже, а хлопці завжди кидають око на прекрасних осіб протилежної статі.
Чаклун нічого не відповів на слова вампіра, замість цього опустив голову, дивлячись собі на чоботи.
— Я хочу її обійняти, Мільфріде, — сказав він тихо. — Хочу бачити, як вона усміхається і дорослішає на моїх очах.
— Тоді просто поїдь до неї. В чому проблема?
— За мною стежать…
– Із цим я можу тобі допомогти. — очі вампіра засвітилися фіолетовим, від чого той став ще більш моторошним. Свічки пригасли, в повітрі повисла темна магія, яка вібрацією відбилася в тілі Фалміна. — Вампіри вміють робити справжні дива, якщо забажають. І одним із них може бути твоя зустріч із твоєю донькою.
— Про що ти?
Мільфрід не відповів, лише усміхнувся кутиками губ і відпив вина, позираючи на Фалміна поверх кубка.
— Мені не подобаються твої іскорки, вампірисько. — примружився Фалмін.
— Ми можемо це влаштувати, але згодом, коли я вирішу деякі питання із твоїм статусом «інкогніто».
— Влаштувати і мою смерть? — спробував вгадати Фалмін, але промахнувся.
— Це був би хороший варіант, — хмикнув вампір, — але не тоді, коли за тобою ведеться спостереження. Можливо навіть магічне.
— Тоді що? Не тягне, най тебе!
— Я підключу свої зв'язки серед вищих кіл вампірів і спробую для початку знайти недругів. Потім зустрінуся із особами, які допоможуть влаштувати тобі зустріч. Таємно і безпечно.
— Не піде. — закивав головою Фалмін, — Ти знаєш умови: за мене не вирішують мої справи.
— Трясця тебе візьми, чаклуне! — взірвався вампір, — Не будь ідіотом і дозволь тобі допомогти! Бодай заради доньки!
Фалмін стиснув зуби, блукав очима по столі та власному келиху, який знову спорожнів. «Я так давно її не бачив. Хіба не можна поступитися власним принципам заради доньки?»
— Твій хід, вампіре, — сказав він, на що Мільфрід щасливо засміявся.
— А ти швидко здався! Я знав, на що натиснути!
— Що від мене вимагається? — спитав серйозно Фалмін, відставивши келиха подалі, адже голова почала гудіти та крутитися.
— Зараз головне не сходити з тієї дороги, яку ти обрав. Невдовзі я дам знати про всі подробиці. Зіграй свою роль правильно і твоя донька постане перед тобою значно швидше, аніж ти думаєш.
Перш ніж почути відповідь, Мільфрід взяв руку Фалміна в свою і подивився йому у вічі. Попри усі легенди та міфи, які говорили про повну відсутність циркуляції крові у вампірів, руки Мільфріда були теплими, а дотик приєним. Фалміна це заспокоїло, навіть трішки потягнуло на сон. Крізь туман він почув слова свого друга.
– І зараз, коли була пройдена важка дорога розлуки, батько й донька повинні воз'єднатися. Ти хотів захистити свою дитину, мій давній друже, і ти зробив це. Тепер не проґав шансу. Ельгіда чекає на тебе. Можливо навіть, зустріч змусить тебе кинути виклик усьому світові, аби бути поруч із донькою. Гадаю, воно було б того варте, правда?
Фалмін довго дивився у вічі товариша, не знаючи, кому більше дякувати, йому, чи ж долі, яка привела до цієї розмови. Вони ще довго балакали, в основному згадуючи про минулі дні та пригоди, від яких бурлилася кров.
Однак кожна розмова мала свій початок і кінець. Коли запали сутінки і туман у замку розвіявся, а до замку почали підкрадатися лихі тіні, давнім друзям прийшов час прощатися.
Коли він вибрався із казарми, запали сутінки, на небі вистлалися зорі та Велике Сузір'я перших богів. Віяло прохолодою, але Фалмін відчував всередні себе тепло, якого не знав ось уже п'ять років, від самої розлуки із Ельгідою.
Головне зараз дочекатися новин від Мільфріда і спробувати вижити у вихорі подій та пригод, які сколихають його життя раз за разом. Лише за саму можливість побачитися із донькою він був готовий віддати усе, що завгодно.
— Фалміне, най тебе, ми вже почали хвилюватися! — кричав ще здалеку Гібді, бачачи, як чоловік виходить із казарми. — Що ти забув у тому засратому місці?
— Нічого, — коротко відповів чаклун, оскільки не збирався розповідати про розмову з Мільфрідом, із яким вже встиг домовитися про наступну зустріч. — Все гаразд?