Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Так, пане Мальтерр, саме так. Я Алекс Макміллан. Учора ввечері заселився… — усміхнувся Марко, згідно киваючи, — а сьогодні вранці вирішив зайти до вашої букіністичної крамнички. Мій дядько Альбер де Морран казав, що у вас можна натрапити на цікаві екземпляри…
Мальтерр підвів важкий погляд і уважно поглянув на Марка.
— Альбер де Морран? — перепитав він. — Ви, англієць, племінник Альбера де Моррана?
— Так… — розвів руками Швед, — він одружений із моєю тіткою. Отже, я його племінник.
— І ви тут…
— У справах, пане Мальтерр.
— До Лонжюмо не приїздять у справах, — гмикнув старий, — швидше, щоб забути про них на якийсь час. Або у тиші подумати про те, як усе краще спланувати.
— Саме із цієї причини я тут, — Марко поклав на полицю пошарпаний томик Дідро. — І дядько Альбер сказав, що ви можете мені допомогти скласти деякі пазли докупи.
Мальтерр замислено провів рукою по своїй густій солідній бороді.
— Звідки мені знати, що ви справді племінник мсьє Моррана? Як я можу у тому переконатися? — недовірливо поцікавився він.
— Чи повірите ви мені, коли я скажу, що мсьє Морран урятував вам життя, коли вас засудили як німецького шпигуна? Він був вашим куратором. У тій справі, якій ви так віддано служили. А у 1909-му ви з ним мали спільне завдання — вели спостереження за штаб-квартирою більшовиків на Марі-Роз, 4 та особисто доповідали дядькові Альберу про такого собі пана Владіміра Маєра, більш відомого світові як Владімір Ульянов-Лєнін… І ще ось…
Швед простягнув старому складений удвоє аркуш паперу.
Мальтер розгорнув його.
«Друже, мій племінник потребує Вашої мудрої поради. Маю надію, в пам'ять про старі добрі часи Ви не відмовите мені у такій дрібниці…»
— Сподіваюся, ви впізнаєте почерк дядька Альбера? — поцікавився Марко.
— Звісно, — хитнув головою Мальтерр, — я занадто добре знаю почерк пана де Моррана, щоб упізнати його. Отже… ви таки його племінник. Алекс Макміллан, якщо не помиляюся.
— Так, пане Мальтерр. Алекс Макміллан. Я журналіст «Обзервер» і маю вельми цікаве завдання, виконати яке можете допомогти мені лише ви…
— Так, пригадав, — хитнув головою Мальтерр, — мені траплялося ваше прізвище у британській пресі. І що вам потрібно, юначе? Річ у тім, що немає такої інформації, якої не міг би вам надати ваш високоповажний дядько, не звертаючись по допомогу до мене.
— Але те, що мені потрібно, йому відомо лише в загальних рисах… — розвів руками Марко. — Тому він і порадив мені звернутися до вас.
— Добре, — погодився Мальтерр, — ходімо до мого кабінету… Там зможемо поговорити спокійно. Але перед тим зачекайте мить… до крамниці у будь-який час може хтось зайти. Я покличу свою помічницю.
* * *
Франсуа Мальтерр почувався схвильовано.
Згадка про минуле бентежила, а надто ім’я Альбера де Моррана подумки повертало старого у ті часи, коли він мало не втратив свободу і життя.
— Хочу, щоб ви знали, — проказав він, підносячи тремтячою рукою сірника до люльки. — Я давно відійшов від справ, але добре пам’ятаю, я зобов’язаний вашому дядькові тим, що зараз можу розмовляти з вами. Зобов’язаний багатьма речами. Я давній боржник Альбера де Моррана, і він жодного разу не скористався своїм цілком законним правом вимагати повернути йому той борг. Тож не соромтеся, запитуйте усе, що цікавить. Я спробую допомогти, якщо то буде у моїх силах.
Марко сягнув рукою до нагрудної кишені, дістав світлину і подав її Мальтерру.
— Мене цікавить одна людина з вашого минулого, — проказав він. — Людина, яку ви мали б знати, разом з усіма її секретами. Дядько Альбер казав, ви були знайомі з ним… ще за часів німецького полону. Але французьку розвідку тоді мало цікавили полонені російські офіцери.
Мальтерр примружив очі, вдивляючись у зображення на світлині.
— Мішель? — коротко запитав Мальтерр. — Бути того не може.
— Так, Мішель. Михайло Тухачевський, — відповів Швед, спостерігаючи, як по обличчю його літнього співрозмовника промайнула тінь.
— Так… Мішель. Звісно, я пам’ятаю його. І ваш дядько має рацію. Ніхто тоді й гадки не мав, що той стервозний йолоп виб’ється у совєцькі маршали.
Мальтерр затягнувся люлькою, видихнув, на якусь мить заховавшись за білою хмаринкою.
— Отже, ви упізнали.
— Звісно, — хитнув головою Мальтерр, — я не такий старий, як можу видаватися. А Мішель був занадто яскравою фігурою, щоб мені не запам’ятатися. Я надавав деяку інформацію про нього пану де Моррану. Так, нічого особливого поміж дійсно важливими повідомленнями. Просто дивина, що він згадав про ті мої донесення і зумів направити вас правильним слідом.