Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Колишніх працівників спецслужб не буває… — усміхнувся і собі Марко, — та й донесення ваші мсьє де Морран зберіг. То що ви могли б мені розповісти про вашого давнього знайомого, Мішеля?
— Отже, вас цікавить Мішель… — замислено проказав Франсуа Мальтерр. — Довгий час я нічого не чув про нього, втратив навіть саму можливість будь-якої нагоди спостерігати за його життям. Та й навіщо воно мені було? Я був ув’язнений на батьківщині, звинувачений у шпигунстві на користь ворога, ледь врятувався від смерті… Тож навіть забув про саме існування Мішеля Тухачевского. Потім, — продовжував Мальтерр, — його ім’я потрапило мені на очі в якійсь російській емігрантській газеті.
То була стаття про те, що колишні царські офіцери стали зрадниками своєї вітчизни і на заклик німецького шпигуна Владіміра Леніна перейшли на сторону більшовиків. І я з подивом побачив знайоме ім’я — ім’я Мішеля.
Ну а потім, значно пізніше, дізнався, теж із газет, що Мішель тепер уславлений маршал радянського союзу, вірний ленінець і що там ще… — гмикнув Мальтерр. — Це більшовицьке друковане лайно іноді підкидають мені на рецепцію готелю чи до крамниці. Я наказую розпалювати тим газетним непотребом грубки… Звісно, — продовжував старий, — мені таке смішно було читати — про вірного ленінця та революціонера.
Я знавав товаріща Леніна, і він ніколи не справляв на мене особливого враження. Усі ті революційні гуртки і школи… смішно!
Хіба яка голодна босота могла б повестися на його заклики. Та я помилився і Владімір Ленін став «вождем революції»…
А щодо Мішеля… Мітель завжди вважав себе затятим монархістом. У всякому разі, таким я знав його у німецькому полоні. Хоча після того, що я вам про нього розповім, навіть не знаю, ким він був насправді. Продажною собакою без батьківщини і прапора, готовою служити кожному, хто заплатить більше. Манкуртом без честі.
— Однак, перш ніж я почну свою розповідь, може, вам запропонувати кави або чаю? — запитав Мальтерр. — Ви ж, мабуть, ще і не снідали?
Тільки тепер Марко відчув голод. Він справді ще не снідав, а після неспішної прогулянки Гранд-рю (хотів дочекатися, коли ж Мальтерр відчинить свою крамничку) так і не встиг зайти до ресторану.
— Так, було б добре… — проказав він згідно кивнувши головою.
— І круасани! — багатозначно підняв угору палець Мальтерр. — Обов’язково круасани! Запевняю, таких ви не скуштуєте ніде у Лонжюмо, окрім як у ресторації мого готелю!
Мальтер раптом пожвавішав, як людина, що має нагоду похизуватися власною справою. Підвівся.
— Я переманив до себе в ресторацію найкращу кондитерку Парижа — мадам Жанін Ліннет, — додав він. — Постійні пожильці, як і більшість парижан, знають про це і готові за її круасани і тістечка чортові душу віддати. Звісно, — продовжував Мальтерр, — усіх у моїй маленькій ресторації прийняти ми не можемо, саме тому я вигадав приймати замовлення і доставляти ласунам випічку мадам Ліннет просто додому… Уявіть! Ви вранці розплющили очі, а на вас уже чекають свіжі круасани!
— О… це направду блаженство! — погодився Марко. — Ви підійшли до справи як справжній бізнесмен!
— О, ні, справа не в грошах! — похитав головою Мальтерр. — Звісно, гроші мають значення, але в моєму житті було стільки лайна, що тепер мені в радість дарувати людям вранці дещицю насолоди. Навіть якщо то просто свіжі смачні круасани до кави! Зачекайте хвилинку, я дам розпорядження. Я теж ще не снідав, тож складемо один одному чудове товариство за змістовною бесідою!
Чекати сніданок довелося недовго.
Дівчина, що увійшла до кабінету Мальтерра, на таці принесла шиплячу яєшню з беконом та ковбасками, сир, хліб та кілька припорошених цукровою пудрою круасанів — із джемом, шоколадом та заварним кремом. Швидко сервірувала стіл і виклала тарелі. За мить повернулася знову з горнятками, молочником та кавником.
— Не соромтеся, смакуйте, юначе! — гостинно запросив Мальтерр. — Отак само зустрічав мене ваш дядько Альбер, коли я завдяки йому вийшов із в’язниці. Слово честі! У німецькому полоні мене годували краще, ніж у сирих французьких казематах. Тож перше, чого я хотів, — наїстися досхочу! Досі пам’ятаю той аромат яєчні, бекону і свіжого хліба, коли мсьє де Морран запросив мене до столу… Я накинувся на їжу, наче звір! Смакуйте, смакуйте! А я буду розповідати про Мішеля. У всякому разі те, що мені відомо.