Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Ось тут конвалія знову стає предметом ритуалу. Запрошує на танець, звісно, хлопець, але погодитись чи ні — справа дівчини, й вона відповідає на запрошення мовчки, з допомогою конвалії.
Це відбувається так. У кожної і в кожного — по букетику конвалій. Дівчата прикріплюють його до ліфа, а хлопці — у петличку сюртука.
Коли хлопець запрошує дівчину до танцю, то вона, на знак згоди, віддає йому свій букетик, а він передає свій, й вони прикріплюють конвалію знову. Раз вибравши одне одного, молоді люди вже не розлучаються й танцюють усі танці разом.
Тепер такий вибір означає лиш взаємну симпатію і обмежується танцями протягом усього вечора; та колись букетик конвалії мав значно глибше значення: він означав певним чином згоду молодих людей на взаємний шлюб, і сам цей вечір закінчувався оголошенням — хто кого вибрав і хто з ким одружується.
Якщо хлопець, наприклад, хотів висловити дівчині свої почуття, то він просив у неї шпильку й пришпилював її букетик навпроти серця. Відмова дати йому шпильку означала, що дівчина не хоче бути його дружиною.
Якщо хлопець був гордий або ж сором'язливий, то перш ніж попросити у дівчини шпильку, він пропонував їй свій букет. Дівчина взяла букет й приколола до грудей,— отже, виявила йому свою симпатію і згоду на шлюб.
Кинути конвалії на землю мало різноманітне значення: цим жестом можна було висловити і холод почуттів, і незгоду на шлюб, але наступити при цьому на них ногою — означало антипатію, відразу й навіть озлобу.
Ще віддаленішим відгуком тих середньовічних свят став у двадцятих роках минулого^століття звичай мешканців Ганновера влаштовувати прогулянки в заміський ліс Ейлерейде, в якому конвалії росли в такій кількості, що утворювали подекуди суцільні галявини.
Марною, стверджують сучасники, була б спроба змалювати чарівність таких галявин, засипаних, мов снігом, білими квітами, і дивовижний, п'янкий аромат, що линув звідти. На місці веселощів ставились намети, де можна було випити кави, майтранку, лимонаду та інших напоїв, а також намети для куріння й закусок. Свято закінчувалось, як і згадані свята у Франції, танцями, серед яких улюбленим був так званий німецький вальс-Landler.
Усі дороги до лісу тими днями заповнювали натовпи міщан різного віку, які потім з раннього ранку до пізнього вечора снували по лісу, збираючи конвалію. І ніхто не повертався додому без букетів цих квітів, якими потім прикрашали всі кімнати й навіть двері будинків...
Конвалія — улюблена квітка й парижан. Першого травня, коли робітники на знак солідарності з іншими трудівниками світу з'являються з червоними гвоздиками в петлиці, решта парижан ходять, прикрашені білими конваліями, немов емблемою «освідчення сердець», тому навіть перше травня називається в Парижі «1е jour des muguets» (днем конвалій).
Цього дня попит на конвалії буває такий великий, що її привозять з провінції цілими вагонами, не враховуючи тих мільйонів квітів, які штучно вирощуються в теплицях на околицях Парижа.
На того, хто не має в цей день у руках, на грудях чи в петлиці конвалії, всі дивляться з якимось подивом...
Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінчення весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.
Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і, голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.
У зв'язку з цією язичницькою легендою виник, мабуть, і християнський переказ про походження конвалії з пекучих сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона проливала, стоячи біля хреста розп'ятого Сина. Пекучі її сльози падали великими краплями на землю, й на місці їхнього падіння виникали чисті білі конвалії, котрі, осипаючись, перетворювалися на червоні, що нагадують краплини крові, плоди...