Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Ми знаємо, що і в давніх іудеїв лілія користувалась великою любов'ю і славою непорочності. За єврейськими переказами, вона росла у раю якраз тоді, коли диявол спокутував Єву, і ця квітка могла зазнати скверни від нього, але залишилася такою ж чистою, як і була, він не посмів її зачепити. Саме тому євреї прикрашали нею не тільки свої вівтарі, але нерідко й своїх вінценосців, як, наприклад, царя Со-ломона. А великий тірський архітектор, що будував храм Соломона, надав витончених форм лілії дивним капітелям величезних колон і прикрасив зображеннями цієї квітки стіни храму та його стелю, поділяючи думку іудеїв, що прекрасна квітка сприятиме поглибленню молитовного настрою віруючих. З тієї ж причини, мабуть, Мойсей наказав зображенням лілії прикрасити семисвічник і надати йому форми купелі, де вмивався першосвященик.
Існує також переказ, що під лілією зупинилася колиска Мойсея, але, звісно, не під білою, а під жовтою, яка, зазвичай, росте між очеретів і комишу.
Лілію зустрічаємо і в давній культурі єгиптян, де зображення її раз у раз трапляється в написанні ієрогліфів і означає то короткочасність життя, то волю й надію. Окрім того, білими ліліями, очевидно, прибирали тіла померлих молодих єгиптянок; принаймні подібну лілію знайдено на грудях мумії дівчини, що зберігається тепер у Лув-рському музеї в Парижі. Із цієї ж квітки єгиптяни готували знамениту пахучу олію — сузинон, детально описану в трактаті Гіпократа «Про природу жінки».
Немало важила лілія і для римлян, особливо ж шанували її на святах квітів, приурочених богині весни — Флорі.
Вони відбувались щорічно наприкінці квітня і являли собою ігрища, на яких жінки під звуки труб і літавр змагалися з бігу й боротьби. Переможниць увінчували ліліями, а також засипали цілим дощем квітів. З'являлася й сама богиня — статуя, заплетена гірляндами, покрита рожевим покривалом, яке вона притримувала правою рукою; у лівій — тримала горох і боби, ці Злаки едили кидали під час ігрищ пригорщами у натовп, як ласощі для римської черні. Такі свята заснувала Помпеєва коханка, Акка Лауренція, котру за незвичайну вроду другий її зальотник, Цецілій Метел, причислив до сонму богинь, поставивши зображення красуні у храмі Кастора й Полукса.
Окрім статуї богині, квітами прикрашались усі ложі, амфітеатр, арена та публіка. І для цього потрібно було безліч квітів, інколи їх вирощували спеціально до свята в теплицях та парниках.
На тому святі квітів у центрі, звичайно, була троянда, але біла лілія все одно правила за ознаку витонченого смаку. То була квітка розкошів, квітка вишуканості, квітка, котрою неодмінно хизувалися багаті патриції й патриціянки, прикрашаючи лілією себе, свої ложі і навіть колісниці. Саме тому римляни мали лілію за символ надії на достаток, й зображення її карбувались на римських монетах як очікування народом блага від правлячого державця й супроводжувалось словами spes populi, spes auqusta, spes populi romani.
Крім того, греки й римляни дивились на неї як на символ непорочності, тому й увінчували молодих вінками з лілій та пшеничного колосся на ознаку чистого, повного достатку, життя, якого їм бажають.
Згадку про лілії зустрічаємо також у давньогерманській міфології, і бога грому — Тора завжди зображували з блискавкою в правій руці і зі скіпетром, увінчаним лілією, в лівій. Нею прикрашали чоло давні мешканці Померанії під час свят на честь богині весни, а саме духмяне її суцвіття в германському фольклорі було чародійним жезлом для Оберона, а також помешканням для маленьких казкових істот — ельфів.
Згідно із твердженням тих легейд, кожна лілія має свого ельфа, котрий разом із нею народжується й разом із нею помирає. Чашечки цих квітів правлять для маленьких створінь за дзвіночки, і, розгойдуючи їх, вони скликають на молитву своїх благочестивих побратимів. Ці молитовні зібрання, як звично, відбуваються пізньої вечірньої години, коли в садах усе затихло й поринуло в глибокий сон. Тоді один із тих ельфів біжить до тонкого стебла лілії й починає його розгойдувати. Дзвіночки лілій дзвонять і пробуджують своїм срібним дзвоном усіх ельфів, котрі солодко сплять. Крихітні істоти прокидаються, вилазять із м’яких постель і мовчки урочисто вирушають на молитву до тих дзвіночків — у свої маленькі храми. Тут вони опускаються на коліна, складають побожно ручки і в гарячій молитві дякують Творцеві за даровані їм блага. Помолившись, вони, так само мовчки, поспішають до своїх квіткових колисок і незабаром знову засинають у них глибоким, спокійним сном...
Та ніде лілія не мала такої причетності до історії, як у Франції, де з нею пов'язані імена засновника Французької монархії — Хлодвіга, королів — Людовика YII, Філіпа III, Франциска І. А про виникнення трьох знаменитих золотих лілій на прапорі французьких королів старовинні перекази повідомляють: