Квіти в легендах і переказах

Одержавши цей останній дар від палко коханого нею юнака, котрий до останньої хвилини сподівався на помилування, нещасна Луїза збожеволіла, і відтоді протягом 35 років її зустрічали по всьому Парижу, особливо в околиці St-Germain, де вона жила, постійно з букетом фіалок, котрий поновлювала щотижня — влітку і взимку.

Усі ці букети нещасна складала потім до шафи, де їх знайшли в день її смерті.

Помираючи, вона просила, щоб ці квіти, з котрими ніколи не розлучалась, що будили у ній найдорожчі спомини про коханого, поклали разом із нею в могилу.

І ось тепер, на виконання її останньої волі, усі букети й були покладені на домовину, щоб при похованні зійти з нею в останнє земне помешкання.

Це видовище справляло важке й водночас тепле враження. Так палко кохати протягом 35 років — чи не зразок постійності !

Кожен перехожий мимоволі замислювався над сумним життям бідної Луїзи і, перехрестившись, творив молитву за упокій її душі...

Таке цікаве місце фіалки в історії Франції, але цю скромну квітку любили і в деяких інших країнах: і королі, й поети, які не раз оспівували її.

Шекспір називає фіалку своєю улюбленою «darling» згадує у віршах Шеллі, Томас Мур — у «Лалла Рук», а Гете не лише оспівує, а й намагається, щоб його рідне місто Веймар, мов Афіни, околиці яких, як ми дізнались раніше, являли собою суцільні поля цих квітів, — було увінчане фіалками.

Скрізь біля доріг, на полях, в громадських парках, на лісових галявах ви можете тепер зустріти там фіалки. Народ, називає їх фіалками Гете — «Goethes Veilchen» , тому що великий поет відчував до цієї квітки таку прихильність, що ніколи не виходив на прогулянку, не захопивши з собою насіння фіалок, котрі потім розсівав усюди, де тільки міг.

І хоч давно вже нема поета, але щовесни околиці Веймара перетворюються на розкішний килим із фіалок — це пам'ять про нього, котра збережеться ще багато, багато десятків літ і, хтозна, може, переживе навіть славу його творінь ...

Крім Гете, в Німеччині фіалки користувались ще більшою любов'ю знаменитого автора «Картин природи» Александра фон Гум-больдта й короля пруського Фрідріха-Вільгельма III.

Цей король особливо любив прикрашати фіалками портрет своєї покійної дружини, королеви Луїзи, на згадку про те, що портрет цей, обвитий гірляндами з фіалок, привидівся йому саме того дня, коли він заснував орден залізного Хреста, що відповідає у німців Георгіївському Хресту й служить нагородою за хоробрість.

Любив фіалки й покійний старий імператор Вільгельм, котрому щодня за сніданком будь-якої пори року подавали плато із свіжими фіалками, а на день його народження ними прибирали увесь обідній стіл і всю залу. Цей звичай зберігся певним чином і після його смерті.

Любив їх, нарешті, і наш дорогий великий письменник І. С. Тур-генєв.

Лікуючись у Вісбадені, він щоранку гуляв з букетиком духмяних фіалок, які потім неодмінно дарував Г. Балашовій, котра лікувалася там у той же час.

— Це мої улюблені квіти,— казав він їй, як свідчить вона в одній з московських газет,— я почуваю особливе задоволення вручати їх тут вам щоранку. Це щось поза моєю курсовою програмою. Нікому, нікому про це не кажіть...