Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Квітка богині весни Остари й освідчення в коханні — конвалія
Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кілька біленьких, немов із порцеляни, дзвіночків на довгій стеблині і двійко світло-зелених листків — от і все; а тим часом — яке диво, яка довершеність! Особливо ж гарна конвалія у своєму лісовому середовищі, на галявині серед негустого лісочка, оточена безліччю яскраво-зеленого листя. А яка вона гарна в букеті, обкладена своїм же листям!
Та найкраще, що в ній може бути,— п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів, з котрим можуть зрівнятися хіба що запахи фіалки й резеди. Щоправда, конвалію ніколи не можна залишати у кімнаті, де сплять, оскільки від її запаху починає боліти голова, зате як приємно вдихати той цілющий аромат на відкритому повітрі, особливо ж у лісі, коли він лине до вас з легеньким повівом вітерцю!
Тепер конвалія для нас — лиш прикраса, і хіба що зрідка букет на Трійцю, коли ми йдемо із ним молитися до церкви,— набуває деякої символіки. Поет каже:
«На Трійцю, давніх заповітів Оберігаючи ключі,
Ніхто не з’явиться без квітів,
До храму Божого йдучи.
Бузок, конвалія, фіалка —
Травневії дари природні,
Улюблені й кохані палко,
Прикрасять щедро храм Господній».
Та був час, і час дуже давній, коли конвалія, скажімо, у давніх германців була присвячена богині Остарі —богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.
На честь цієї богині на Пасху (а Пасха й до цього часу, відповідно до її ім'я, називається по-німецьки Ostem) розкладали багаття й влаштовували свято, де всі молоді дівчата й хлопці прикрашали себе квітами конвалії як квітами щастя й кохання. Свято тривало, поки тримались конвалії, а потім, коли квіти в'яли, їх кидали у вогонь — ними приносили богині Остарі приємну жертву.
Німецький поет Ф. Вебер у поемі «Тринадцять Облич» про це розповідає:
«Бог кохання, о чистий Бальдер, наш привіт сприйми прихильно, квіти чисті, немов серце, ми кладем до ніг твоїх...» І, обходячи жертовний камінь, вони кидали священні трави, білі дзвіночки (конвалії) — ці світлі зірочки, ці яскраві іскри у вогонь.
З квітами цими молодиці вирушали рано-вранці на початку свята до священного джерела й умивалися, щоб якомога довше зберегти свіжість і чарівність обличчя. Це середньовічне повір'я так глибоко вкорінилося у деяких місцевостях Саксонії, наприклад в Альтмарку, де й тепер можна бачити дівчат, що йдуть перед Пасхою вмиватися джерельною водою з метою зберегти свою вроду.
Із зникненням язичництва богиню Остару замінила в народному переказі Пресвята Діва й досі існує повір'я, що в ясні місячні ночі, коли вся земля огорнута глибоким сном, Цариця Небесна, оточена вінцем із блискучих, мов срібло, конвалій, з'являється іноді тому із щасливих смертних, кому готує яку-небудь несподівану радість...
А в Англії в Сусексі склалася цікава легенда про бій св. Леонарда, одного із сподвижників Хлодвіга, котрий прийняв християнство, із страшним драконом Сінь побіля Толбіака.
Три дні й три ночі св. Леонард невтомно бився з ним, іноді зовсім втрачаючи силу й надію перемогти. Та нарешті з допомогою Божою, на четвертий день із задоволенням побачив, як страшне чудовисько, тягнучи за собою довгого хвоста, щезає у глибині лісів, аби більше звідти не з’являтися. Це була перемога християнства над язичницькими примарами.
Ця боротьба св. Леонардові не обійшлася марно: його руки й тіло були жорстоко зранені іклами й кігтями дракона, а на місцях боротьби було безліч слідів крові з його ран.
Та Господь відзначив ці плями пролитої святителем крові й освятив їх, виростивши на тому місці квіти цноти й святості — конвалії.
Благочестиві мандрівники й досі зустрічають ці сліди битви повсюди у лісі, забарвлені в біле, уважно прислухаючись, вони здатні, як стверджують, чути, як сніжно-білі дзвіночки конвалії видзвонюють переможний гімн...
Мов відлуння середньовічних звичаїв у деяких селах Франції ми й тепер зустрічаємо звичай відзначити щорічно «свято конвалії». Воно завжди відбувається f першу неділю травня.
Цього дня після полудня мешканці кількох сусідніх сіл збираються у найближчий ліс по конвалії. Вирушають не лише молоді, але й старі, пильнуючи, щоб не розходились у лісі, а нарвавши конвалій, до ночі повертаються додому.
Наступного дня конваліями прикрашають у будинках вікна, каміни й столи, причому до конвалії часто додають і бузок. Потім збирають на стіл і запрошують молодь снідати. Співають пісні на честь першопричини свята — конвалії, символу весни. Сміх і розваги зрештою закінчуються танцями.