Бог Світла

— У Гадесі, ясновельможний?

— Це найпівденніша провінція мого князівства, відома своїм надміру спекотним кліматом. Повтори все точнісінько так, як я сказав, особливо жерцям Брахми, найближчими днями вони можуть поцікавитися, де я перебуваю.

— Так і зроблю, мій ясновельможний пане.

— І подбай гарненько про хлопчину Діла. Хотілось би знову почути його гру, коли я навідаюсь до тебе наступного разу.

Гаукана вклонився низенько і вже намірився був виголосити прощальну промову, та князь ту ж мить кинув йому останнього гамана, набитого монетами, похвалив ще раз вино з Уратхи, а тоді мерщій скочив у сідло і заходився давати накази своїм воїнам, чим рішуче поклав край подальшій розмові.

Князь та його почет виїхали за браму і зникли вдалині, лишивши в заїзді у Гаукани тільки лікаря та трьох воїнів, яких доведеться лікувати ще один день від загадкової недуги, пов’язаної з переміною клімату, перше ніж вони вирушать у дорогу навздогін решті.

Загін виїхав з міста околичними вулицями і невдовзі вибрався на дорогу, що вела до Палацу Владарів Карми. Їдучи по ній, Сіддхартха обмінювався таємними знаками з тими трьома десятками своїх воїнів, що залягли по різних схованках у поблизькому лісі.

На півшляху до палацу князь та восьмеро його супутників покидали повіддя, вдаючи, ніби зупинилися перепочити, а самі тим часом піджидали, поки інші підтягнуться до них, сторожко пробираючись поміж дерев.

І от невдовзі вони помітили на шляху попереду якийсь рух. З’явилися семеро вершників, і князь здогадався, що то шестеро його списоносців і Шан. Коли вони наблизились на відстань оклику, князь та його люди рушили їм назустріч.

— Хто ви такі? — спитав високий, з гострим поглядом вершник на білій кобилиці. — Хто ви такі, що наважуєтесь перепиняти князя Сіддхартху, Приборкувача Демонів?

Князь поглянув на нього — мускулястого, смаглявого, років двадцяти п’яти, з яструбиним обличчям та величною поставою — і раптом відчув, що його сумніви були безпідставні і що він ошукав сам себе через оті підозри та недовіру. З того, що на його власній кобилі сидів міцний молодик, взірець фізичної довершеності, було ясно: Брахма торгувався чесно й велів надати йому прекрасне гнучке тіло, яке тепер дісталося ветхому Шанові.

— Ясновельможний Сіддхартхо! — озвався один з його списоносців, що їхав упорівень з правителем Ірабека. — То виходить, вони діяли чесно. Я не бачу в ньому жодної вади.

— Сіддхартха?! — заволав Шан. — Що це за один, якого ти смієш називати іменем твого пана? Я — Сіддхартха, Приборкувач Де… — не договоривши, він закинув голову назад, і слова забулькали йому в горлі.

У Шана почався напад. Він задерев’янів, похилився і випав із сідла. Сіддхартха кинувся до нього. В кутиках Шанового рота з’явилася піна, очі закотились.

— Епілептик! — вигукнув князь. — Вони хотіли підсунути мені зіпсований мозок.

Присутні з’юрмилися, допомагаючи князеві тримати Шана, доки падуча відступила й розум його прояснів.