Бог Світла

Щойно стих клекіт битви, першим до них наблизився Стрейк — високий, запилюжений, з волоссям майже такого ж кольору, як і зашерхла на лезі його кинджала кров. Біла кобилиця обнюхала його, він одсалютував князеві і сказав:

— Усе скінчено.

— Чуєш, Владарю Карми? — спитав князь. — Твої служники стали поживою псам.

Владар мовчав.

— Обслужиш мене негайно, і я подарую тобі життя, — запропонував князь, — а відмовишся — я відніму його в тебе.

— Обслужу, — відповів Владар.

— Стрейку, — звелів князь, — пошли двох людей назад у місто; одного — по Нараду, мого лікаря, а другого — на вулицю Ткачів по Яннавега, вітрильного майстра. З тих трьох списоносців, що у Гаукани, хай лишиться один та постереже до заходу сонця Шана Ірабекського, а по тому зв’яже його і покине там, сам же хай нас наздоганяє.

Стрейк усміхнувся й відсалютував князю.

— А зараз пришли людей, щоб перенесли мене у Приймальню, і з Владаря щоб ока не спускали.

Старе своє тіло він спалив з рештою інших тіл. Служителі Карми погинули в битві всі до одного. З сімох безіменних Владарів живий лишився тільки товстун.

Банк сперми та яйцеклітин, інкубатори та морозильні камери для готових тіл узяти з собою було неможливо, однак саме обладнання для пересадження демонтували під наглядом лікаря Наради й повантажили на коней загиблих вояків. Юний князь сидів верхи на білій кобилиці і споглядав, як вогняні щелепи поглинають тіла полеглих у битві. Вісім поховальних вогнищ палало на тлі передсвітанкового неба. Той, хто був вітрильним майстром, поглянув на найближче до брами вогнище; його запалили останнім, і язики вогню тільки тепер сягнули верхівки, де лежала величезна туша в чорному облаченні з жовтим колом на грудях. Коли полум’я торкнулось її і зайнялося одіяння, собака, що скоцюрбився в понівеченому саду, звів догори морду й завив, і те виття було дуже схоже на ридання.

— Сьогоднішній день переповнив ущерть твій гріховний рахунок, — озвався колишній вітрильний майстер.

— Овва, візьмуть же до уваги і рахунок моїх молитов! — відгукнувся князь. — Покладатиму надії на нього. Хоча майбутнім теологам ще доведеться розбиратися щодо правочинності цих жетонів та молитвоматів і винести остаточний присуд. А поки що хай там на Небі чудуються та мізкують, що скоїлось тут сьогодні і де я є, якщо є, та хто я і що я. Час вирушати, мій капітане. Спершу в гори, а там — різними стежками, задля безпеки. Не певен, яким шляхом я піду, знаю одне: він веде до Небесної Брами, і я маю йти ним у всеозброєнні.