Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— І що б ти робив без мене? — спитала вона. — Ех ви, поети й музики. Чоловіки вже від кількох століть переводяться. Це жах.
— Маєш рацію: це жах, — кивнув Йон.
— Що? — спитала вона трохи недовірливо.
— Що ти балакаєш дурниці, — мовив хлопець і чемно вклонився.
Алька примружила очі.
— Заявляю тобі, — сказала вона, — що коли ми переживемо цю пригоду, я зразу ж перестану з тобою розмовляти. Чи ви на Сатурні взагалі не знаєте, що таке ввічливість?
— П’ятдесят хвилин, — сказав голос “Розвідника”.
Йон розчулено усміхнувся, дивлячись у сердиті блакитні Альчині очі.
— Зійдімо вниз, — сказав він.
Алька гордо кивнула головою і рушила вперед.
Вони вийшли з космольота на поміст, що з’єднував машину з стартовою вежею. Потім спустилися в коридор, який вів до Головної Камери. Перед ними знову відчинилися двері.
Алька ступила до Камери, і раптом сталося щось страшне, наче примарний сон.
Зненацька озвався голос “Розвідника”. В ньому чувся переполох. Навіть жах.
— Увага! Увага…
Те друге “увага” перейшло нараз у якесь белькотіння. Двері, що в них пройшла Алька, раптом почали зачинятися, хоч Йон ще був у коридорі. Він ледве встиг відсмикнути назад ногу. Однак двері не цілком зачинилися, а нагло спинилися. Залишилася щілина в долоню завширшки, крізь яку Йон бачив зблідле Альчине обличчя.
— “Розвіднику”! Даю наказ! — гукнув він, силкуючись відчинити двері.
Однак голос не відповідав. Він ще раз пробелькотів “Ува-а-а…”, і настала тиша.
— Йоне, що це може означати? — стривожено питала Алька.
— Не знаю, — тихо відповів хлопець. — Щось жахливе.
Та враз він згадав, що на “Розвіднику” мусить бути хтось, хто має давати раду навіть у найнесподіваніших труднощах і небезпеках.
— “Розвіднику”! Слухай наказ! — крикнула Алька.
Знову ніхто не відповів. Навколо було тихо й нерухомо.
На щастя, в Головній Камері вежі й далі темнів образом космічного простору великий екран, а з відчиненої брами лилося світло штучного сонця. Це означало, що “Розвідник” не перестав виконувати свої основні функції. А все ж таки сталося щось страшне. Якраз тепер, коли допомога “Розвідника”, його інструкції і накази набирали найбільшої ваги, він нагло занімів.
— Алько! — гукнув Йон. — Я залишусь тут, а ти біжи по Робика. Спробуй… може, зумієш дістатися до артилерійської батареї ліфтом, а якщо ні, то побіжи навколо стартової вежі. Вхід до батареї тут, біля лабораторій. Під червоною банею. Біжи по Робика. Тепер тільки він здатен нам допомогти.
— Чекай на мене, — сказала дівчина. — Тримайся, Йоне. Я зараз його приведу.
Вона скочила на голубий квадрат швидкісного ліфта, але він навіть не здригнувся.
Алька тільки махнула рукою і вибігла крізь відчинену навстіж браму стартової вежі надвір.
Запала тиша.
— “Розвіднику”! — знову крикнув Йон. — “Розвіднику”! Даю наказ.
Цього разу почулося невиразне “Увага… уваа…”, і навіть двері почали трохи піддаватися Йоновому натискові. Та по хвилі знову все завмерло.
Усе-таки Йон полегшено зітхнув. Двері відхилилися настільки, що крізь них, певне, можна було б пролізти.
Однак Йон не зважувався.
Що буде, коли він пролазитиме, а двері раптом знову зачиняться?
Не можна ризикувати. Алька повинна добратися до Робика за три—чотири хвилини. А Робик напевне допоможе. У цілому Всесвіті немає кращих друзів у людини від сатурнянських роботів-опікунів.
Просто надалі треба заховувати спокій. Бо, незважаючи на цю нову перешкоду, вони повинні встигнути й у визначену хвилину почати дію.
Ледь вистромивши голову в розсунені двері, Йон глянув на екран.
Туманна пляма Чорної Ріки трохи побільшала. “Розвідник” помітно наблизився до неї. До зіткнення залишилося близько п’ятдесяти хвилин. Так, адже недавно, коли Йон розмовляв з Алькою, “Розвідник” повідомив: “П’ятдесят хвилин”. Отже, вони мають ще багато часу.
— “Розвіднику”, — мовив Йон задля спроби.
Тиша.
Раптом Йон здригнувся: що то було?
Власне, нічого особливого не сталося. Не пролунав жоден звук, ніхто не озвався. Хлопцеві тільки здалося, що в брамі промайнула якась тінь.
— Гей! Хто там? — гукнув Йон.
Знову ніхто не озвався.
Хлопець заплющив очі.
Може, та хвилева тінь на порозі стартової вежі була тільки маревом. Але ж він наче добре бачив якусь темну, невиразну постать, що на коротку мить майнула на тлі світлого прямокутника брами.
Йон знову здригнувся. Тепер він почув десь коло виходу легенький шелест.