Трансгалактичний розвідник

Зате Алик, що сидів поруч них, був у зовсім іншому становищі.

Він не гнався космольотом за метеорами, а перебував на механопланеті: у кабіні артилерійського прицілу протиметеорної батареї.

Він чекав.

Розвідувальні прилади уже вихопили на екран потік величезних метеорів, що наближався до механопланети. Алик мав ще в запасі кільканадцять секунд. Врешті, він знав, що не повинен знищувати весь потік. Досить ударити збоку кількома чергами, і він розпоре його, розсіє на космічний порох.

Алик стулив губи так, ніби хотів засвистати якусь мелодію. Але не засвистав.

На екрані блиснуло світле кружальце прицілу.

Хлопець — відчуваючи, що робити це треба страшенно обережно, все одно, що надувати з мила бульку, — дуже поволі, але впевнено направив кружальце на край кам’яного потоку, який вимальовувався на екрані.

Потім, переможно усміхаючись, натис на обидві педалі.

— Чудово, — почувся чийсь голос, і раптом усе закінчилося.

Насправді ж Алик не керував батареєю, Алька з Йоном не ганялися в бойових космольотах за лавинами, що загрожували шляхам сполучення.

Знову всі троє сиділи в Центральній Камері “Першого Розвідника”.

— Дуже добре, — сказав, усміхаючись Назим. — Просто чудово.

Йон і Рої зняли візіофільмові шоломи.

— Справді добре? — недовірливо спитала Алька.

Назим гаряче кивнув головою.

— Ще й як добре! Ти заробила найкращу оцінку. Йонові й Аликові успіхи трохи гірші, але, зважаючи на те, що це була ваша перша спроба, мушу всім поставити “відмінно”.

Діти перезирнулися з надією в очах.

— Ваші шанси збільшуються, — сказав Майк.

Він підійшов до самого екрана.

— А тепер попрощаємося, — мовив він тихіше. — У вас залишилося небагато часу. Ви повинні розійтися на свої місця, Йон з Алькою до стартової вежі бойового космольота. Йон буде пілотом, Алька — палубним стрільцем. “Розвідник” має докладний план, що вам робити кожної секунди. Він познайомить вас із тим планом за десять хвилин до старту.

— Слухаю, — озвався “Розвідник”.

— Алик же, — перейняв слово Назим, — займе місце в артилерійській кабіні і почне діяти через вісім хвилин п’ятнадцять і дві десятих секунди після старту космольота. На випадок якихось несподіванок “Розвідник” має додаткові вказівки й поради, які підготував наш Супер.

— Це наказ керівників? — спитав “Розвідник”.

— Так, — відповів Йон, а за ним, як луна, проказали й Рої.

— Поки що це все, — мовив Назим.

Запала глибока, напружена тиша.

Дорослі з Бази не зводили очей з трьох дітей, що сиділи в Центральній Камері “Першого Розвідника”. Вони бачили їх так добре, наче стояли поряд, за прозорою стіною екрана.

Насправді ж їх розділяв простір понад шість тисяч мільйонів кілометрів — така була віддаль від Головної Бази на Тритоні до секторів Десятої і Одинадцятої Тисячі, через які мчав “Перший Розвідник”, женучись за Чорною Рікою.

Майк, Долорес і Назим одночасно підняли долоні вгору.

— Хай вам щастить, — гаряче мовив Майк. — Бажаємо вам успіхів. До побачення, Друзі!

Майк Антонов назвав їх друзями. Діти на відповідь поважно кивнули.

Перший керівник “Розвідника” Йон Сого від імені всіх трьох гукнув:

— До побачення!

І екран Центральної Камери погас.

— Ось ми й знову самі, — сказав Йон.

Алик потер руки так, як недавно Назим.

— Нас чекає добра робота, — сказав він і скривився: — Йоне, залиш мені Робика. Ти ж будеш удвох з Алькою.

Йон обернувся до робота:

— Як, Робику? Ти згоден?

Робот неспокійно озирнувся навколо, ніби його неслухняні думки розвіялись на всі боки. Потім на обличчі в нього знову з’явилася звичайна ввічлива усмішка.

— Слухаю, керівнику, — сказав він. — Звісно, згоден. Час братися до роботи.

Йон кивнув головою.

— Ми з Алькою йдемо просто до стартової вежі. Ви обоє йдіть до батареї.

Тоді ще підвів голову до стелі:

— Наказ “Розвідникові”. Постійно підтримуй між нами звуковий зв’язок.

— Слухаю, — сказав голос.

Йон з Алькою стали на квадрат швидкісного ліфта. Перше ніж дати наказ: “Стартова вежа”, хлопець помахав рукою Аликові й Робикові, які до свого місця мали їхати транспортером.

— Ну, бувайте, — усміхнувся Йон. — Тільки ж бережіться, щоб не сталося якогось лиха.

— Ти хіба забув, — тихо сказав Робик, — що в моїй присутності з вами ніякого лиха статися не може?