Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Слухаю! — озвався голос.
— Прошу постачити твоїм керівникам три візіофільмові шоломи й три мішені.
— Чи керівники підтверджують цей наказ? — спитав голос.
— Так! — швидко відповіли діти.
За хвилину стрічка транспортера принесла до Центральної Камери три легкі шоломи дивитися візіофільм і три мішені.
— Чудово, — мовив Назим. — Дякую, “Розвіднику”.
— Прошу, — сказав голос.
— Чи шоломи й мішені настроєні між собою? — допитувався Назим.
— Так, — слухняно сказав голос.
— Дякую, — знову мовив Назим. — Отже, увага!
Йон і Рої наділи на голови шоломи й поставили перед собою апарати мішеней.
— Все це дуже просто, — сказав Назим. — Алька з Йоном за хвилину опиняться в бойових космольотах і атакуватимуть лавину метеорів. Алик вестиме вогонь батареї на механопланеті. Прошу взяти в руки кермо прицілу.
Два керма були звичайнісінькими поперечними важелями, що легко поверталися в різні боки.
— Прошу обпертись ногами об педалі апаратів, — звелів Назим. — Ось так.
Йон озирнувся по Камері. Рої сиділи в білих шоломах візіофільмів, що закривали їм очі й вуха. Вони були трохи смішні в тих шоломах.
Робик мовчки, але несхвально приглядався до всього того.
Йон поклав руки на важелі керма, а ноги поставив на педалі.
— Отже, вам здаватиметься, — пояснював далі Назим, — що ви сидите в кабінах бойових космольотів. Важелі керма служать для того, щоб керувати вогнем. Коли на екрані з’явиться ясне кружальце, це означатиме, що стрілець повинен бути напоготові. Кермом треба направити апарат на ціль. Потім залишається тільки натиснути на педалі. Коли натиснути праву педаль, буде один постріл, а коли обидві — ціла черга. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповіли діти.
— Ну, — гукнув Назим, — умикаю фільм! Увага!
— Увага! — повторив Йон.
— Увага! — й собі сказала Алька.
Лише Алик мовчки ворухнув губами.
Раптом Йон опинився сам-самісінький у кабіні управління бойового космольота. Космоліт на повній швидкості гнався за лавиною метеорів, яка загрожувала одному з головних шляхів сполучення.
Йон дістав наказ знищити лавину. Розвідувальні прилади вже показали її на екрані. Однак метеори були ще задалеко, щоб стріляти в них. Хлопець чекав, поки на екрані з’явиться світле кружальце бойової готовності космольота.
Чекав він напружено.
Звичайно, хлопець розумів, що все це ілюзія, візіофільм, яким керують інструктори з Бази на Тритоні. Знав він також, що Алька й Алик зазнають таких самих візіопригод. Але думав про це як про щось стороннє, далеке. Ту мить для нього було найважливіше знищити грізну лавину.
Як цілитися? Як стріляти? Інструкцію він пам’ятав добре: “Коли на прицільному екрані з’явиться світле кружальце бойової готовності, треба направити його на ціль. Потім натиснути на педаль. Права педаль — один постріл, обидві — ціла черга”.
Оце й уся інструкція.
Йон кілька разів глибоко й спокійно зітхнув. Хлопець хотів, щоб у нього, як він почне стріляти, була швидка думка, тверда рука й спокійний подих.
Увага!
На екрані з’явилися яскраві цятки, що більшали на очах. Водночас унизу екрана вискочило світле кружальце. Отже, він уже на такій відстані, що можна стріляти. І автомати космольота готові до бою.
Йон спробував повернути важіль керма. Надто швидко. Кружальце покотилося по екрану, не затримавшись на жодній цілі.
Значить, треба повертати кермо обережніше.
Хлопець, сам не помічаючи того, прикусив губу до крові.
Кружальце ніяк не слухалося його. Він крутив кермо то надто рвучко, то надто повільно. Час летів неймовірно швидко, а йому ще й досі не щастило знищити жодної цілі.
Розвідувальні апарати показували вже лавину дуже чітко: величезні сірі уламки скель, викинуті в простір під час якоїсь космічної катастрофи.
— Отак їх, — шепнув Йон.
Він нарешті таки захопив у світле кружальце одну скелю і натиснув на педаль.
— Є! — крикнув хлопець.
Брила, в яку він влучив, зникла з екрана, наче її ніколи не було. Тепер уже Йон щораз меткіше наводив кружальце на другу, третю… десяту… п’ятнадцяту цятку.
Нарешті він побачив їх цілу купу і обережно накрив кружальцем.
“Тепер треба чергою” — подумав він.
Космоліт легенько затремтів. У лавині з’явилася велика прірва. Йон переможно засміявся.
— Дуже добре, — сказав хтось.
Однак хлопець був надто захоплений війною з метеорами, аби зважати на якісь побічні, неістотні в цю хвилину голоси.
Так само повелася й Алька, яка дивилась той самий візіофільм, що й Йон. Вона мала на п’ять влучних пострілів більше, ніж він, хоч і почала стріляти на дві секунди пізніше.