Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Тільки тепер він міг розгледітись. Довкола панувала темрява. Сходи ставали дедалі вужчі, очевидно, вони вели на горище. Клосса зацікавили двері. Куди вони ведуть?
Він довго прислухався, поки, нарешті, відважився натиснути на ручку. На жаль, двері були зачинені, але ключа в замку не було. Це полегшувало справу.
Клосс витяг свого універсального складаного ножа, зробленого на замовлення під час минулорічної кількаденної відпустки у Вісбадені. Він прогулювався вузькими вуличками над Рейном і на одній з них, поруч із старим портом, нагледів у підвалі слюсарну майстерню, над входом до якої висів величезний ніж. Клосс, загорівшись поглядом, розглядав на вітрині ножі з багатьма предметами, призначеними, як говорили відповідні написи, для рибалок або мисливців, і відразу зорієнтувався.
Якби не мундир обер-лейтенанта, то старий слюсар в окулярах у дротяній оправі, що весь час спадали з носа, міг би подумати, що має справу із зломлювачем. Клосс намалював йому більш-менш повний комплект ключів і відмичок найрізноманітніших форм і розмірів. Щоб заспокоїти громадянське сумління майстра і не допустити думки про донос у гестапо на дивного замовника, Клосс запитав, чи може він виписати рахунок за роботу на військову частину. Старий відразу повеселішав, значливо підморгнув і сказав, що коли його забезпечать сталлю відповідних ґатунків, то він може виготовити таких ножів скільки завгодно.
Результат перевершив усі Клоссові сподівання. Дрібні деталі ключів, вирізи і потовщення були рухомі і взаємозамінні. Завдяки цьому для обер-лейтенанта Клосса перестали існувати будь-які замки. Ось і цього разу він подумки подякував старому майстрові з Вісбадена, коли замок безшумно відімкнувся всього лише з третьої спроби.
Клосс опинився в кімнаті, що, очевидно, правила за кабінет. Письмовий стіл, а точніше секретер, старе крісло і високий стілець, проста поличка з якимись швидкозшивачами. На секретері — шило, з наколеними на нього папірцями. Напевно, якісь рахунки. Отже, це був кабінет Пшетоцького, тут він приймав слуг і ділових відвідувачів, вів господарські справи. Сюди він, мабуть, і йшов, коли казав, що йде працювати, хоч тоді, коли Клосс це чув, був певний, що старий просто йде подрімати.
Окрім дверей, через які він зайшов, були ще одні. Трохи подумавши, Клосс здогадався, судячи з плану палацу, що там знаходиться спочивальня графа.
Він знову витяг з кишені шедевр вісбаденського майстра. У спочивальні було зовсім тихо.
Раптом Клосс завмер. Скрипнуло крісло або канапа, що стояли, певно, поруч, бо скрип було чути надто виразно. Потім він почув, як хтось відчинив і зачинив двері.
— Можна до пана господаря? — долинув чийсь голос. Голос, зовсім не знайомий Клоссу.
— Боже праведний, що ж це таке, Пісарський? — Цей голос, безсумнівно, належав старому Пшетоцькому. — Ти заходиш до мене, як до власної дружини, навіть не постукаєш!
— Перепрошую, пане господар. Але ж я у вас не вперше, правда? Чи, може, мені відрекомендуватися? Хіба ви, пане граф, не знаєте, хто такий Пісарський? Купить, продасть, не ошукає…
— Не завжди, не завжди, — буркнув старий. — Сідай. Що там сталося з маслом?
— Масло, пане граф, їй-богу, шваби реквізували. Але ви не повинні до гробу мені про це згадувати, бо половину грошей я вам заплатив. Нічого не вдієш — торгові витрати.
— Ці торгові витрати весь час припадають на мою долю. Ну, чого тобі ще треба?
— Завтра середа, — сказав Пісарський, — як ми й домовилися. Хмиз, — захихотів він, — треба забрати. Але зараз я прийшов не по це. Є валюта, — мимоволі стишив він голос, — пане граф. Раджу купити, скоро ціна підніметься.
— Ти завжди, Пісарський, мені про це говориш.
— І завжди маю рацію.
— Я ще подумаю. Почім?
Пісарський пошепки назвав якусь суму, так тихо, що Клосс її не розчув.
— Дорого, — промовив Пшетоцький, — як завжди. Завтра перед світом забереш свій хмиз, — він значливо пирхнув. — За цей час я подумаю. Ага, ще одне. Привезеш мені все, що я написав у списку. Візьмеш його в Янової дружини.
— Привезу, чому б ні? Пісарський ніколи не підведе і не погребує й копійкою. А щодо валюти, то ви, пане граф, добре подумайте. А може, у вас, пане господар, є щось продати? Я не про те, що завжди, я все куплю. Коли б і папери які-небудь, то теж, га? Навіть їх можна вигідно продати. Треба ж якось жити.
Клосс зі злості так стиснув кулаки, що аж побіліли кісточки на пальцях. Невже цей?
— Що ти сказав, Пісарський? — майже крикнув старий. — Що ти хочеш купити?
— Все, що ви, пане граф, схочете продати.