12 польських есеїв

Є два суперечливі види гуманізму: один, який можна назвати релігійним, намагається поставити людину на коліна перед витвором людської культури, змушує нас возвеличувати й шанувати, наприклад, Музику або Поезію, або Державу, або Божество, а другий, свавільний струмінь нашого духу, саме й намагається повернути людині її суверенність і незалежність супроти цих Богів і Муз, які зрештою є її, людини, витвором. В останньому випадку слово «мистецтво» пишеться з малої літери. Безсумнівно, стиль, який здатний поєднати обидві ці тенденції, є повнішим, автентичнішим, він відображає автономність нашої природи точніше, ніж стиль, який зі сліпою впертістю виражає один із двох цих полюсів нашого сприйняття. Проте з усіх митців поети, напевно, належать до тих, хто найревніше б’є поклони – найбільше молиться – вони є священиками par excellence et ex professio, а Поезія в такому розумінні перетворюється на звичайне богослужіння. Власне, ця винятковість доводить до того, що стиль і поза поетів несподівано різко обриваються, їх ніщо не завершує.

Поговоримо ще хвильку про стиль. Ми вже сказали, що митець має висловлювати себе. Одначе, висловлюючи себе, він мусить також дбати, щоб манера його висловлювання відповідала реальному становищу митця у світі, він повинен показати не лише своє ставлення до світу, а й ставлення світу до себе. Якщо я боягуз, але говорю героїчним тоном, я допускаю стильову помилку. Якщо я висловлююся так, начебто всі мене шанують і люблять, коли насправді люди мене не люблять і не цінують, я знову помиляюсь у стилі. Якщо ж ми прагнемо усвідомити своє реальне становище у світі, то не можемо уникнути конфронтації з іншими, відмінними від нашої реальностями. Людина, що сформувалася лише у зв’язках із подібними до неї людьми, яка є продуктом виключно власного середовища, матиме тісніший, гірший стиль від того, хто зазнав впливу різних середовищ і людей. Отже, від поетів відштовхує не лише ота їхня побожність, яку ніщо не компенсує, це повне самозабуття в Поезії, але й політика страуса щодо реальності: адже вони захищаються від реальності, не хочуть її ані бачити, ані визнати, спеціально впадають у транс, який свідчить не про силу, а про слабкість.