Острів Каміно

Мерсер ніколи не винила Портера в тому, що сталося. Тесса любила виходити з ним у море й знала про ризики. Вони ніколи не відпливали настільки, щоб не бачити берега. Здавалося б, приводів для хвилювання не було.

Ховаючись від спеки, Мерсер зайшла в ресторан у гавані й випила в порожньому барі склянку чаю з льодом. Вона видивлялася на воду й спостерігала за поверненням фрахтового катера з уловом золотої макрелі й чотирма задоволеними червонолицими рибалками. Кілька гідроциклів рвучко рвонули на глибину, не зважаючи на знак «не здіймати хвиль!». Потім від пірса поволі відійшов якийсь шлюп. Він був схожого розміру й кольору з яхтою Портера, а на палубі були двоє: літній чоловік за штурвалом і дама в солом’яному капелюсі. На мить вона здалася Мерсер Тессою, що сиділа собі з келихом в руці, мабуть, даючи якісь непрохані поради капітану. На якусь мить Тесса знов була жива. Мерсер дуже захотілося опинитися поруч із нею, доторкнутися, разом над чимось посміятися. Їй підкотив клубок до горла, і видіння розсіялося. Вона розглядала яхту, доки та не зникла, а тоді розрахувалася за чай і пішла з гавані.

Незабаром Мерсер спостерігала за Брюсовою книгарнею, влаштувавшись у кав’ярні навпроти. Великі вітрини, заставлені книжками, вивіска з анонсом автограф-сесії чергового автора. Двері практично не зачинялися: постійно хтось або входив, або виходив. Повірити, що в підвалі у якомусь сховищі зберігаються рукописи, було неможливо. А те, що вона, Мерсер, мала якось посприяти їх вилученню, видавалося ще абсурднішим.

Елейн радила Мерсер триматися подалі від магазину й чекати, доки Кейбл сам на неї не вийде. Однак тепер Мерсер була сама собі шпигунка й діяла на власний розсуд, хоча досі геть не визначилася, що робитиме. Не було нікого, хто давав би їй вказівки. Ба більше, не було навіть плану як такого. Мерсер просто кинули в бій, і тепер вона мала пристосовуватися на льоту й імпровізувати. О п’ятій пополудні чоловік у костюмі з легкого льону й краватці-метелику — поза сумнівом, Брюс Кейбл — вийшов із магазину й попрямував на схід. Дочекавшись, доки він зникне з поля зору, Мерсер перетнула дорогу й уперше за багато років увійшла в «Бей-Букс». Вона не могла згадати, коли саме навідувалася сюди востаннє: здається, років у сімнадцять чи вісімнадцять, і була тоді на машині.

Мерсер поводилася так, як і в будь-якій іншій книгарні: спершу повешталася магазином, доки не дісталася до стелажів із художньою літературою, тоді дійшла за абеткою десь до середини відділу — до літери «М» — і перевірила, чи нема в інвентарі однієї з її книг. Вона всміхнулася, знайшовши екземпляр дешевого видання «Жовтневого дощу». «Музики хвиль» не було, але цього й варто було очікувати. Після того, як минув тиждень із публікації цієї збірки, Мерсер жодного разу не бачила її в книгарнях.