Після війни. Історія Європи від 1945 року

Наскільки важливого — можна було побачити з огляду на постійне зростання ролі нафти в європейській економіці. У 1950 році тверде паливо (здебільшого вугілля та кокс) становило 83% споживання енергоносіїв у Західній Європі, тоді як нафта — тільки 8,5%. До 1970 року співвідношення змінилося до 29 і 60% відповідно. 75% енергетичних потреб Італії в 1973 році задовольнялися за рахунок імпорту нафти, у Португалії — 80%[337]. Після відкриття покладів нафти в Північному морі Велика Британія певний час змогла сама забезпечувати власні потреби, однак розпочала видобуток тільки в 1971 році. Споживчий бум кінця 1950-х та 1960-х років дуже підвищив залежність Європи від дешевої нафти: десятки мільйонів нових машин на дорогах Західної Європи не могли їздити ані на вугіллі, ані на електроенергії, яку тепер генерували, особливо у Франції, атомні електростанції.

Досі вартість імпортного палива обраховувалась у доларах за фіксованим курсом. Отож плаваючий обмінний курс і збільшення цін на нафту призвели до безпрецедентної нестабільності. Поки ціни та зарплати впродовж попередніх двох десятиліть постійно, хоч і помірно, зростали (як прийнятна ціна суспільної гармонії в добу стрімкого розвитку), тепер розпочалася валютна інфляція. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), рівень інфляції в некомуністичній Європі в 1961–1969 роках стабільно становив 3,1%; у 1969–1973 роках — 6,4%; тоді як у 1973–1979 роках — у середньому 11,9%. Складники цього сумарного показника значно варіювали залежно від країни: тимчасом як рівень інфляції в Західній Німеччині в 1973–1979 роках тримався на посильному рівні 4,7%, у Швеції він був удвічі вищий. Цінова інфляція у Франції в ті роки в середньому становила 10,7% на рік. В Італії середній рівень інфляції дорівнював 16,1%, в Іспанії — понад 18%. У Британії інфляція в середньому становила 15,6%, але в найгірший 1975 рік її рівень сягнув понад 24%.

Така сильна інфляція цін і зарплат в історії сталася не вперше. Але після стабільних ставок 1950‒1960-х для більшості людей та урядів держав це було чимось незвичайним. Ще гірше те, що інфляція сімдесятих у Європі — вкупі з другим підвищенням цін на нафту в 1979 році, коли повалення шахиншаха[338] в Ірані спричинило паніку на ринку нафти та 150-відсоткове зростання цін у період із грудня 1979 року по травень 1980 року — відбувалася не так, як раніше. У минулому інфляція асоціювалася зі зростанням, навіть надшвидким зростанням. Великі економічні депресії кінця ХІХ століття та 1930-х років супроводжувала дефляція: стрімке падіння цін і зарплат, спричинене, на думку сучасників, надто жорсткими валютами й хронічним заощадженням як з боку урядів, так і з боку громадян. Але в Європі 1970-х років знайомі сценарії, здавалося, вже не працювали.