Соло бунтівного полковника. Вершина

— Валю, я пишаюся, що розгледів у тобі таку потужну й розумну людину. І те, що ти стала лідером нації і взяла на себе цей тягар, ще раз підтверджує мій правильний вибір.

І твій вибір також.

— Богдане, я ніколи не запитувала тебе, а ти не казав сам мені про… — Валентина зам’ялася, добираючи слова. — Скажи правду, я у ваших офіційних кадебістських документах значусь як агент?

— Валю, — Богдан у нокдауні, - я ж тобі як на духу казав і зараз запевняю, що про наші стосунки не знає жодна душа. Навіть мій вірний Санчо Панса — Віктор Яруга.

— Я розумію, ти міг не називати мене на прізвище, міг взагалі про мене і наші плани «захоплення влади» нікому не говорити, — Валентина подивилася, як часто це робила, Богданові в очі. — Мене не обдуриш. Ти ж не вмієш брехати. Розколюйся!

Дав мені якесь прізвисько, чи як там у вас кажуть — псевдо?

— Офіційно — ні. А для себе, щоб зручно було… — почав мимрити Богдан Данилович. — Коротше, дав я тобі ім’я. Але це не суть важливо…

— Значусь я у вас як агент? Говори правду!

— Ні!

— Тоді зізнавайся, як ти мене «для себе» назвав?

Зорію на своєму довгому життєвому шляху часто доводилося брехати, але цій жінці, з якою вже стільки пережито і стільки ще всього попереду, сказати неправду Богдан не міг.

— Атех…

— Як?

— Кажу, назвав я тебе ім’ям Атех.

— Вибач за невігластво, але… що це значить?

— Колись дуже давно в хозар була така собі принцеса Атех.

Її ім’я трактували самі хозари, як назву чотирьох станів духа.

Але це складно зрозуміти, та й не дуже потрібно. Головне ж у цій історії те, що принцеса мала сім облич. Тобі як жінці уявити буде неважко приблизно таку картину: щоранку Атех сідала за «трюмо» й малювала собі нове обличчя. Щоразу — нове, якого ніхто раніше не бачив. Дехто вважає, що Атех узагалі не була красунею, а мала пристойний вигляд завдяки косметиці. Одне слово — вміла нею користуватися. Саме звідти й пішов вислів «хозарське обличчя».

— То я, по-твоєму, така багатолика?

— Ні, багатоликість у хозар розумілася як здатність прокидатися щоразу начебто кимось іншим. Не просто щоранку мати нове обличчя, а бути кимось іншим. Навіть близькі люди й родичі не впізнавали одне одного, бо не запам’ятовували попередні обличчя, які мали їхні близькі.

— Однак виходить, що в мене кілька облич?

— У Президента такої великої держави що більше буде облич, то краще.

— До речі, ми ж домовлялися — мені досить було б і посади Прем’єра.

— А Президента куди подінемо? Ми ж, вважай, уже змінили владу.

— Та він лишень дізнається, що я виконую його обов’язки, повіситься або емігрує. У Ріо-де-Жанейро, наприклад.