Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Валентина Ромниченко, розуміючи, що її невеличкий кабінет не вмістить усіх охочих почути з перших уст оцінку подій, що розпочалися вранці так раптово, прийняла рішення перейти до іншого приміщення. Преса вже встигла зробити правильний висновок, що про майбутні події хтось знав заздалегідь. Дехто з телевізійників зізнався: їх попередили ще вчора, що в Кабміні назрівають історичні події. Тут же очікували на сенсації відомі своїми гострими публікаціями журналісти Олександр Ліченко, Олександр Єліцович, Людмила Коробкова, Валентина Кошникова, Віктор Портянников.
Валентина Ромниченко дала відповідні вказівки своїм помічникам, і ті швидко організували «переїзд» в інший кабінет. При цьому кімната, куди мали перейти Ромниченко й журналісти, виявилася зовсім порожньою, туди почали переносити ті самі меблі, що раніше стояли в кабінеті заступника міністра.
Коли хтось із помічників хотів узяти зі столу Ромниченко якусь цікаву скульптуру, жінка жестом їх стримала.
— А цю штучку я перенесу сама, — вона взяла в руки статуетку фалосоподібної форми, погладила її й понесла до нового кабінету.
Ромниченко згадала слова людини, яка подарувала їй цю символічну скульптурку. «У тебе попереду складний і дуже відповідальний період життя. Можна сказати — найвідповідальніший. Не виняток, що настане мить, коли тобі не захочеться не просто далі боротися, а й жити. А розпач — найгірший помічник у такій серйозній справі, яку задумали ми. Тому в скруті подивишся на цього стилізованого Анха, погладиш залежно від настрою якусь його частину — до тебе повернуться впевненість і рівновага. Я цього тобі бажаю».
— Так кажеш, шановний Богдане Даниловичу, знак Анх — символ усесвіту й вічності? Ну-ну, побачимо, чи допоможе він мені тепер, коли на мене чекають десятки ось цих акул пера і дюжина телекамер?
— Шановні представники четвертої влади! Не вважайте за підлещування, але маю сказати, що саме ви сьогодні — єдина впливова сила в країні. Крім, звичайно, народу України. Решта, що без жодних на те підстав вважає себе владою, давно нею не є.
Учора ввечері саме завдяки чесним і сміливим журналістам уся Україна, та де там — увесь світ побачив і почув, як живуть наші олігархи, що вони роблять і як планують розпорядитися в найближчому майбутньому нашими життями, долями наших дітей і наших батьків. Учора весь світ побачив, як у сауні купка злочинців обговорювала план захоплення влади в нашій країні. Вони нахабно, нічого й нікого не боячись, намагаються пропхати на найвищий пост нашої держави свого ставленика — такого самого хапуна і злочинця, як і самі.
Ви думаєте, в нашій країні є правоохоронна система, яка не допустила б цю загребущу армаду до влади? Ви думаєте, наш гарант Конституції може чи захоче щось зробити на захист нас від мародерів і наркоділків, які обертають наших дітей на безсловесні наркотичні трупи? Я зараз продемонструю вам лише кілька аудіозаписів, зроблених у кабінеті Президента нашої держави. І хоч запис робив такий самий злочинець, як і ті, кого ви зараз почуєте, ми вдячні цим «ентузіастам» за можливість знати таке, про що нормальній людині з нормальною психікою навіть не присниться.
Ромничеко кивнула помічникові, той увімкнув магнітофон, який щойно поставив на стіл перед заступником міністра, і підніс до динаміка один з мікрофонів. Усі почули голос Президента України. Він розмовляв спочатку з Талимеризібою, потім з Беруном. Далі помічник увімкнув ще кілька записів розмов з людьми із близького оточення Президента, під час яких мова йшла тільки про бізнес, хабарі, призначення чиновників на «хлібні» посади, покарання незговірливих бізнесменів і журналістів.
7
Тільки-но Зорій закінчив розмову з Ухалем, у якій той яскраво описав картину, що постала перед генералом, коли він пролітав над Києвом, задзвонив міський телефон. Зорій автоматично схопив трубку, хоча всі дзвінки, яких він чекав, мали надходити лише на мобільний.
— Слухаю вас, — швидко сказав Зорій.
— Алло, Богдане Даниловичу?
— Так, це я, говоріть швидше, — Зорій не пізнав голосу того, хто телефонував.
— Це — Олександр Тесля. Відчуваю, що ви дуже зайняті, так, може, я зателефоную іншим разом?
— Ні, Сашко, я радий тебе чути. Здрастуй!
— Добрий день! Я — швиденько. Ось дивлюся телевізор — цікаві події відбуваються. Виступ заступника міністра Ромниченко, записи з кабінету Президента… Невже оце все спричинилося відкритим листом інтелігенції до народу?