Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Згідно зі свідченням Мазепи, впродовж останніх двох днів «конгресових нарад мені і П. Феденкові, що був також членом Трудового Конгресу від Катеринославщини, майже не доводилось виходити з галереї оперного театру, де відбувався Конгрес, працюючи там над виготовленням проєктів універсалу, закона про форму влади на Україні та інших постанов Конгресу, фактичним редактором яких був П. Феденко»[465].
У першому документі проголошувалося:
— «вся вища власть на Україні на час перерви засідань Трудового Конгресу має належати Директорії, яка доповнюється представником од Наддністрянської України»,
— вища виконавча влада передавалася Раді Народних Міністрів, відповідальній нібито перед Конгресом, а на час перерви його засідань — перед Директорією,
— влада на місцях мала належати «представникам правительства Республіки», які мали працювати під контролем місцевих трудових рад, сформованих на пропорційній основі селянами та робітниками,
— ТКНУ «визнав необхідним залишити після себе» комісії по обороні, земельну, освітню, бюджетну, харчову та закордонних справ.
Другий документ з тією ж датою 28 січня, що його за наявними свідченнями, від імені УПСР (центральної течії) та УСДРП вніс Бачинський, містив положення, принципово відмінні від положень першого документа.
«Закон про форму української влади» роз’яснював:
— Конгрес виступає «проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні»,
— уряд та комісії Конгресу повинні «підготувати закон для виборів Всенародного парламенту»,
— Директорія мала право видавати лише закони, «необхідні для оборони Республіки»,
— ці закони мали затверджуватися на «найближчій сесії» ТКНУ,
— влада на місцях мала належати урядовим «комісарам», які мали працювати «в контакті і під контролем» місцевих трудових рад,
— в царині зовнішньої політики Україна мала дотримуватись виразної політики «нейтралітету»[466].
«Конституції» Трудового Конгресу 28 січня. Оцінки дослідників
Учасники Конгресу, які заповіли нам свої спомини, зокрема Бачинський, Мицюк, Мазепа, Феденко, Коновалець, Назарук, а також професор Микола Чубатий (1889—1975 рр.), по-перше, так і не зрозуміли (або свідомо проігнорували) той факт, що Конгрес Трудового Народу ухвалив дві «конституції» однієї держави (або два варіанти «основного закону» цієї держави — як кому подобається).
Поза тим усі вони були налаштовані вкрай оптимістично, якщо не сказати — ейфорично, надзвичайно високо оцінюючи наслідки цього зібрання. Частина дослідників, зокрема Стахів, таке ставлення поділяла цілком і повністю. «Більшість Конгресу Трудового Народу, — писав він, — виявила своїми постановами про тимчасову конституцію УНР великий політичний розум, відчуття історичного моменту і цивільну мужність»[467]. Інші спостерігачі величі з’їзду зі сторони, слушно вказували на такі системні прорахунки, як відсутність процедури створення та регламенту діяльності місцевих органів влади.
Після Трудового Конгресу в Україні встановився «режим» суцільного адміністративного безладу. Гетьманська адміністрація була формально розпущена. Влада перейшла нібито до органів місцевого самоврядування, обраних за часів УЦР. Однак вони, якщо навіть подекуди й існували, виявилися нездатними підтримувати елементарний правопорядок. «Час Директорії, — зауважив у зв’язку з цим один із жителів столиці, — був для Києва епохою хуліганства “par excellence”. З-поміж усіх влад, які царювали над нами впродовж цих строкатих чотирьох років, ні за жодної не розквітнули таким пишним цвітом нальоти, грабунки й здирництво»[468].
На відміну від Стахіва, інші дослідники були більш обережні і звертали увагу на хиби документів, зокрема Універсалу, трактуючи його як «тимчасову конституцію Української Держави», один з них, наприклад, указував на «непослідовність, неясність редакційних форм» її, пояснюючи це тим, що текст був підготовлений не Директорією або Радою Народних Міністрів, а самими делегатами ТКНУ[469].