Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
Отже, коли він приїхав, місто гуло мітингами в Морському манежі й на Якірній площі, а ще — жвавим обговоренням нещодавніх розстрілів. А незабаром в місті всі називали юнака товаришем Августином, а більшовики прийняли до своєї партії.
Ніякого двовладдя в Кронштадті, на відміну від решти імперії, не було — там з першого дня керувала Рада військових і робітничих депутатів, а офіцери й буржуї з тих, хто не прийняв ідеї рівності й братерства, принишкли, деморалізовані рішучими розстрілами людей, ще недавно в місті всевладних, знаних і шанованих. Одним з перших рішень Рада відмінила погони.
Товариш Августин тим часом розжився портупеєю, яку носив наповерх студентської шинелі, причепивши до неї кобуру з револьвером «Сміт-і-Вессон. Студент виявився дуже толковим і надзвичайно енергійним, і небавом його різними дрібницями штибу розповсюдження партійної преси вже не навантажували, доручаючи щоразу більш відповідальні справи. Саме тоді його швидко прийняли до партії, скоротивши кандидатській термін до формального мінімуму: це наш товариш, який щодня показує себе в справі, а партія потребує надійних бійців, нащо йому в кандидатах ходити? Жовтневий переворот молодий Можайський зустрів, бувши комісаром червоногвардійського загону робітників кронштадтських доків, направленого до Петрограда за розпорядженням одного з керівників Кронштадтського партійного комітету більшовиків Семена Рошаля. Щоправда, в безпосередньому захопленні резиденції Тимчасового уряду його загін участі не брав, бо в одному з провулків блокував підходи до центральної площі, і до палацу він із бійцями потрапив, коли там усе вже закінчилося, — напрочуд буденно, швидко й безкровно, зовсім не так жорстоко, епічно й героїчно, як розповідали потім про це радянські митці, — але це не завадило їм потім десятиліттями називати себе учасниками штурму Зимового.
У цей період товариш Августин разів п'ять зблизька бачив Леніна, а ще — не раз зустрічався з Троцьким, Сталіним, Антоновим-Овсеєнком, Свердловим та Урицьким, особисто знав легендарного матроса Железняка, не кажучи вже про кронштадтських вождів — Рошаля та Раскольникова. І ці видатні товариші пізнавали його й віталися за руку. Саме в той час батько, старий Августин Можайський, і віддав синові того срібного кишенькового годинника виробництва Павла Буре: ти, мовляв, тепер велика людина, тобі він більш потрібний. Знайомство з видатними партійцями вкупі з репутацією перевіреного товариша, учасника революції, що Зимовий брав, дуже допомогло після громадянської: лишень він довчився в інституті, отримавши звання інженера, як його одразу ж призначили директором відділу виробничих підприємств Всеармійського мисливського товариства Ленінградського військового округу та як відповідальному працівникові надали окрему квартиру за номером три в одинадцятому будинку на вулиці Ракова в Ленінграді. Гніздечко своє новоявлений директор, як і решта представників партійної номенклатури, невтомно наповнював картинами з запасників Ермітажу, реквізованими у представників паразитичного класу буржуїв меблями й речами — власне, за що боролися, щоб вони й надалі жирували?
Зрозуміло, в силу такої посади він мав навчитися тонкощам мисливської науки, а на полюванні зустрічав різних видних більшовиків. Це його й згубило: в 1936 році на якихось посиденьках з друзями під рясні узливання в розмові про знатних мисливців Августин Августинович сказав, що Троцький, хоч і рідкісна сволота, але таки непогано знався на мистецтві полювання. Товариш Троцький на той час уже не перший рік жив за кордоном в статусі ворога народу й партії та наклепника на першу у світі державу робітників та селян, його вже на усіх фотографіях поряд із Леніним і Сталіним заретушували, про те, що був він і головою Петроградської Ради, і наркомом іноземних справ, і головою Реввійськради всієї країни, давно вже не згадували, тому розповідати про своє колишнє знайомство з ним було дуже необережно. Хтось негайно на Августина доніс, а за рік йому це пригадали. Його попередив старий товариш, Карасьов, з котрим вони колись разом займалися революцією в Кронштадті; тепер він обіймав чималий піст в НКВС — був заступником начальника секретно-політичного відділу. Він неабияк ризикував, зайшовши наприкінці літа тридцять сьомого року на квартиру до Можайського, який уже був у «органів» у розробці, якщо не під «ковпаком».