Азартні ігри з долею

— Послухай! Не питай мене ні про що, а просто негайно біжи сюди! Сталося дещо, що могло б покласти край нашій грі. Виглядає так, наче ти таки мав рацію. Я чекаю на тебе у своєму кабінеті.

Тюдорові не залишалося нічого, як із застудою та підвищеною температурою, швидко одягтися та негайно поспішити до готелю. Коли він увійшов до кабінету Бонетті, то був неабияк здивований. Адже поруч з Іво сидів Башич. В обох були потемнілі обличчя. Тільки-но Франко сів, Бонетті відразу ж почав говорити:

— Ось, пане Башич, мій колега несе за все відповідальність, як і я, тож прошу вас переповісти йому те, що ви розповіли мені.

— Не знаю, наскільки пан обізнаний з військовим злочином, скоєним у місті Пакрац 1993 року... — почав Башич.

— Обізнаний настільки, наскільки про це писали в газетах, — відповів Тюдор. — Якщо мені не зраджує пам’ять, все це приписують якомусь Дуді.

— Я — один із свідків — власне, очевидців — злочину, і добре знаю Дуду. Звичайно, якщо під цим мати на увазі його зовнішній вигляд, оскільки якихось інших відомостей про нього не знаю і я. Я був тоді під його командуванням і, соромно мені тепер про це згадувати й казати, я брав участь, замаскувавшись, у поневоленні цих невинних жертв. Коли в місті оголосили надзвичайний стан, більшість з них сиділа у сховищах, а ми їх звідти витягали і відводили просто до штабу. Лише двох з них ми знайшли в квартирах; вони були настільки старими й немічними, що не могли перебувати у вологих підвалах. Тоді я навіть не підозрював, що Дуда насправді збирається зробити з ними. Полуда з моїх очей спала лише тоді, коли ми привели їх на галявину, і Дуда наказав їм копати яму. Коли вона була готова, він схопив одного із старих, підвів до ями, а тоді стратив пострілом у потилицю і скинув униз. Я й тепер здригаюсь, згадуючи це. Після того він простягнув пістолета мені і сказав: «А зараз ти вибери когось і поріши!». Між нами від самого початку встановились особливі стосунки, тож, мабуть, через це він саме мене виділяв. «Ні, Дудо, я цього не робитиму!», — сказав йому я рішуче. «Тож я поставлю тебе до них, щоб ти склав їм компанію», — пригрозив він мені, — «оскільки ти, очевидно, і сам перебував з ними у злочинному зв’язку». Потім наказав іншим: «Роззбройте його!» На щастя, я мав при собі «калашникова», тож я його перезарядив і націлив йому в серце. «Лишень хтось до мене наблизиться, і ти труп», — застеріг його я. — «Мене не лякає моя загибель, але, присягаю богами, я потягну й тебе за собою». Побачивши, що мене наче чорт підмінив, всі заціпеніли зі страху, ніхто не насмілився навіть пустити пару з уст. Я скористався цим, відступив до джипа, поблизу припаркованого, сів у нього й помчав геть. Досі не перестаю дивуватись, як вони дали мені втекти, — услід мені не випустили жодної кулі. Я відразу ж опісля пішов у головний штаб з вимогою, аби мене негайно відправили кудись подалі, де Макар телят не пас. Ніхто мене багато не питав, з якої причини я цього хочу; судячи з усього, вони вже знали, що сталося. Ймовірно, їм здалось найправильнішим вирішити все так, аби задовольнити моє прохання, тож мене відразу скерували в зону бойових дій на півдні.