"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Шрагін ішов безлюдними вулицями, що вже поринули у присмеркову синизну, і думав, як дивно влаштована людина. І трьох років нема, як він за наказом партії залишив роботу інженера-суднобудівника і став чекістом. Хіба міг він тоді подумати, що колись опиниться в цьому зайнятому ворогом місті, очолюватиме тут цілу групу і провадитиме таємну боротьбу? Але це вже сталось, він уже працює. І робота, хоч би якою небезпечною вона не була, є як і всяка робота — до неї, виявляється, можна звикнути, і в ній є свої робочі будні…
Наближаючись до свого будинку, Шрагін знову побачив генеральську машину. Шофер спав, насунувши на носа пілотку.
Шрагін навмисно грюкнув дверима, коли заходив, і зараз же з вітальні вийшла Емма Густавівна.
— А ось і наш Ігор Миколайович! — голосно вигукнула вона. — Зайдіть до нас хоч на хвилинку. У нас генерал Штромм.
Шрагін зайшов у вітальню й побачив генерала, що сидів у кріслі. Сьогодні він був у цивільному. Йому було років сорок п’ять, можливо, трохи більше. Крупне прямокутне обличчя, масивна постать. Очевидно, короткозорий. Він розглядав Шрагіна, примруживши очі.
— Добрий вечір, пане генерал, — із стриманою шанобливістю сказав по-німецькому Шрагін, зупинившись посеред кімнати.
— Добрий вечір, добрий вечір, щасливий обранець, — з удаваним невдоволенням басовито відізвався генерал, важко підвівся з крісла, підійшов до Шрагіна і подав йому руку. — Штромм, Август, — виразно вимовив він.
— Шрагін, Ігор.
— Шрагін? О! Ми обидва на «Ш»? Пробачте, а як ви сказали ім’я?
— Ігор.
— І-гор?
— Так.
— Таємничі російські імена, — похитав головою генерал. — Посидьте з нами. Адже мені доведеться доповідати моєму родичеві й про вас. І ви теж наш родич, І-гор. — Генерал басовито розсміявся.
Емма Густавівна поставила перед Шрагіним каву.
— Чого ж ви не питаєте, де ваша Лілі? — з неприємною інтонацією спитала вона.
— Я приголомшений знайомством з живим німецьким генералом, — усміхнувся Шрагін.
— Ви вважали б за краще знайомитися зі мною — мертвим? — загримотів генерал своїм басовитим сміхом.
— Лілі валяється в ліжку, — сказала Емма Густавівна. — У неї страшенна мігрень. Покличте її, можливо, все-таки вона вип’є кави?
Шрагін встав і, попросивши вибачення в генерала, пішов у кімнату Лілі. Дівчина долілиць лежала на дивані.
— Лілю, що з вами? — тихо спитав Шрагін.
Вона схопилася, сіла і здивовано втупила очі на Шрагіна.
— Ах, це ви, — з полегкістю сказала вона. — Страшний сон бачила, б-р-р! Він ще й досі там?
— Мати хоче, щоб ви зайшли до вітальні, — сказав Шрагін.
— Він викликає в мене нудоту. Я не піду. Скажіть, мігрень, і вона не хоче псувати всім настрою.
— Мігрень, то й мігрень, — сказав Шрагін і пішов у вітальню.
— Як чудово, як чудово! — гудів генерал. — Слухайте, І-горе, я тільки зараз узнав, що ваша дружина піаністка. Це ж чудово! Вона просто зобов’язана нас почастувати Бетховеном.
— У неї, пане генерал, страшенний головний біль, і цього не можна не брати до уваги, — лагідно сказав Шрагін.
— Німецький генерал не повинен нічого брати до уваги, — заявив Штромм майже серйозно.
— Але ж ви ще й людина, і до того ж родич, — усміхнувся Шрагін.
— Спіймав, хай йому грець! Капітулюю перед мігренню. Хо-хо-хо! Сідайте, І-гор, і прийміть сердечне вітання од Вільгельма фон Аммельштейна, вашого… гм… як же він вам доводиться? — не збагну, хо-хо-хо, але загалом це найдостойніша і… — генерал підняв палець, — найбагатша людина. Я йому телефонував, розказав про мій візит у вашу домівку. Він так розхвилювався, що почав запинатись. Каже, що сьогодні в нього перша за багато років справжня радість, — він довідався, що не один на землі. Сподіваюсь, ви розумієте, чим це пахне?
— Не зовсім… — відповів Шрагін.
— Боже, що з вами зі всіма зробили комуністи? Він не розуміє, що для нього означає, коли найбагатший фон Аммельштейн визнає в ньому родича!
— Розкажіть нам, що є нового, — втрутилась Емма Густавівна.
— Нового? — Генерал підняв брови. — Ні-чо-го. Мене особисто цікавить тільки одна новина — падіння Москви. І це станеться, можете бути певні. — Він звернувся до Шрагіна. — Мені сказали, що ви працюєте на верфі. Як там у вас справи?