"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Нема, як видно, дисципліни в німецьких директорів. Так ми й розмагнітитись можемо, не дай бог, — єхидничав Хомич.
Він підвів очі вгору і раптом вигукнув.
— Братики, погляньте! — він показував на портрет Сталіна, що висів над директорським столом. — Коли б не було нам від цього біди, га? Ану, Капликов, ти найвищий, вилазь на стіл, зніми від гріха подалі. І як це ми й досі не помітили!
Довгов’язий чоловік встав.
— Не треба цього робити, — голосно сказав Шрагін.
Довгов’язий зупинився і, навіть не поглянувши на Шрагіна, поквапно сів на своє місце.
— Слухай-но, а чи не спізнились ви тут командувать? — спитав Хомич.
— Нічого нам зайву активність показувати, — спокійно промовив Шрагін.
— А якщо вони розлютують, коли побачать? — запитав Хомич.
— Накажуть — знімемо, — відповів Шрагін.
— Ну дивіться! — погрозливо сказав Хомич. — На випадок чого, ми на себе цього гріха не візьмемо.
— Викажете? — спитав Шрагін.
— Навіщо? — посміхнувся Хомич. — Дамо об’єктивну інформацію.
І знову за столом засміялись.
Раптом двері розчинились, і до кабінету ввійшли два солдати з автоматами. Вони зупинились по обидва боки дверей, і одразу в кабінет швидкою ходою зайшов літній сутулий чоловік, незрозуміло, військовий чи цивільний, а за ним ще троє в цивільному.
Літній зняв військового кашкета з високим наголовком і простягнув його назад, через плече. Кашкета підхопив молодик у світлому плащі.
Всі, хто сидів за столом, схопилися і, не зводячи очей з прибулих, виструнчилися, наче солдати.
Літній розстебнув темно-сірий плащ і, погладжуючи долонею сивий йоржик чуба, розглядав кабінет. Його погляд зупинився на портреті Сталіна.
— О! — вигукнув він і повернувся до своїх супутників. — Спитайте, чому це тут?
Один з його супутників вийшов наперед і досить пристойною російською мовою — очевидно, це був перекладач — звернувся до службовців.
— Пан шеф-директор адмірал Бодеккер цікавиться, чому це тут? — він показав на портрет.
— Ми хотіли зняти… Але ось цей… добродій не дозволив, — швидко відповів Хомич, показуючи на Шрагіна.
Вислухавши переклад, шеф-директор звернувся до Шрагіна:
— Чому ви не дозволили?
Перш ніж перекладач встиг розкрити рота, Шрагін сам відповів по-німецькому:
— Я подумав, можливо, вам буде приємно зробити це самому.
— О! — адмірал уважно подивився на Шрагіна, і раптом обличчя його розпливлося в посмішці. — Чудово! Це буде мій сувенір. Зніміть хто-небудь…
Зробив це той же довгов’язий Капликов. Адмірал наказав своєму ад’ютантові сховати портрет і звернувся до Шрагіна:
— Ви хто тут?
— Інженер.
— А ці? — адмірал кивнув на інших.
— Службовці заводоуправління, — відповів Шрагін.
— Чудово…
Шеф-директор підійшов до директорського стола, провів по ньому пальцем, подивився на палець, похитав головою, і вийнявши з кишені хусточку, витер палець. Він підкликав до себе перекладача.
— Перекладіть їм моє розпорядження… — адмірал прокашлявся і голосно сказав: — Панове! Перше, що мені впало в очі, — це страшенний бруд і безладдя на заводському подвір’ї і в приміщенні дирекції. Ми, німці, не любимо цього найбільше. Наказую насамперед привести до порядку будинок дирекції. Винести сміття, вимити підлогу й вікна, провітрити все приміщення. Завтра вранці я перевірю. Хто з вас відповідатиме за цю роботу?
Хомич вийшов наперед.
— Запишіть його прізвище, — розпорядився шеф-директор і сказав: — Можете йти працювати.
Шрагін разом з усіма попрямував до дверей, але його зупинив перекладач:
— Шеф-директор просить вас залишитись.
— Не топи, служивий, — тихо буркнув Хомич, проходячи повз Шрагіна.
— Значить, ви інженер, — спитав адмірал, уважно дивлячись на Шрагіна ледь примруженими ясно-карими очима.
— Так, інженер-механік.
— А хто ці люди?
— Не знаю.
— Як це так?
Шрагін коротко розказав історію своєї недавньої появи на заводі.
Адмірал Бодеккер вислухав його дуже уважно і навіть, як здалося Шрагіну, підозріло, але коли Шрагін замовк, він сказав:
— Ну що ж, можливо, для вас це й краще. Адже ми тут усі починаємо заново, так що у вас таке ж становище, як у нас. Ваше прізвище?
— Шрагін.
— Шрагін? Чудово. Ну що ж ви скажете мені про завод, пане Шрагін?
— Пустити його буде нелегко, — відповів Шрагін.
— Так, так, я бачив, — зітхнув адмірал. — Яке бузувірство! Зруйнувати завод, закупорити гавань потопленими суднами.