"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Поки що ніяк, — відповів Шрагін.
— Чого ж це дрімає наш дорогий адмірал Бодеккер? Він же прославлений адміністратор верфів рейха.
— Завод зруйновано, робота буде величезна. Робітників нема, інженерів нема, — зітхнув Шрагін. — А тим часом як хочеться працювати…
— О, це чудово! — вигукнув генерал. — Вашу відповідь я сьогодні ж внесу до зведення. Я без упину всім товчу, що для росіян головне щастя — робота і, якщо ми забезпечимо їх роботою і пристойною платнею, вони стануть могутньою опорою рейха. Правильно?
— Так, ми любимо працювати.
— Слухайте, І-гор, значить, ви підтримуєте мою думку?
— Зробити це, однак, не так просто. Для цього треба негайно почати відбудовувати все, що зруйновано, — з гідністю і стримано відповідав Шрагін, вирішивши раз і назавжди обрати цей тон для розмов з генералом.
— Згодний, — кивнув Штромм. — Але силу-силенну ваших людей ми вивезем у Німеччину, в Польщу, у Францію. Люди, які хочуть працювати, нам потрібні скрізь. Запевняю вас, ніхто без роботи не залишиться. Адже ви інженер? З Бодеккером ви познайомились? Я вас відрекомендую.
— Дякую, ми вже знайомі. До того ж не в моїх правилах користуватися протекцією.
— Мені б хотілось узнати, І-гор: ви залишились свідомо? — вів далі генерал.
— Як вам сказати? Несвідомо роблять тільки тварини.
— Хо-хо! Чудова відповідь!
— Це неподобство, — втрутилася в розмову Емма Густавівна. — Як тільки зійдуться двоє чоловіків, вони зразу починають говорити про справу й нікого більше не хочуть помічати. Я прошу вас, генерале, розказати, як там у вас зараз в Німеччині.
— Як? Чудово, наймиліша фрау Реккерт, чу-до-во! Нам, хто живе в цю епоху, заздритимуть всі майбутні покоління. І все це фюрер, фюрер і ще раз фюрер. Він, фрау Реккерт, подумав і про вас. Мій рейхсміністр, коли я виїздив сюди, сказав мені: «Фюрер заклопотаний долею осілих там німців». Чуєте, фрау Реккерт? Фюрер заклопотаний вашою долею!..
Шрагін стежив за генералом з величезною цікавістю, і водночас його мозок фіксував усе, що могло пригодитись для справи.
— Так, панове, — просторікував генерал. — Нова Німеччина вже народилась і йде до великого майбутнього. Звичайно, ще не одубіло покоління чистоплюїв, ще борсаються десь колишнє чиновництво і колишні плутократи. Але ми всю цю мерзоту знищимо, запевняю вас! От розрахуємося з росіянами, з англосаксами і потім одним ударом остаточно очистимо повітря Німеччини від випорожнень минулого! Пардон, фрау Реккерт! — Він навіть вибачення вигукнув, як команду на плацу. Потім повільно обернувся до Шрагіна і сказав пихато: — І я хочу вас, молодий чоловіче, попередити: любите ви роботу чи не любите — це все-таки не головне. Ваша доля залежить від того, чи зрозумієте ви велич фюрера і нової Німеччини. Якщо ні, вас розтопче історія, запам’ятайте це.
— Я вже зараз все це прекрасно розумію, — твердо і переконано відповів Шрагін.
— Тоді, хайль Гітлер! — несподівано гаркнув генерал і викинув уперед руку.
Шрагін, трохи почекавши, теж підняв руку і неголосно промовив:
— Хайль… Гітлер!
— Браво, І-гор! Ви перший росіянин, який переді мною привітав геній фюрера…
Емма Густавівна знову спробувала відвести розмову від політики, яка її завжди лякала. Вона попросила розповісти, як виглядає її родич фон Аммельштейн. І раптом генерал Штромм знову закричав:
— До речі, от і ваш родич, фрау Реккерт, теж недозволено довго одвертав носа вбік. Коли я одружився з його племінницею, я, природно, ввійшов в його дім. Бувало, прийдемо з дружиною в гості. Я — хайль Гітлер! А він — здрастуй, дорогий мій друже. Я все розумів і з побоюванням для себе терпляче очікував, що буде далі. І тільки коли ми прибрали до рук Австрію, Чехію, Польщу, Францію і я якось прийшов до нього додому і сказав: «Хайль Гітлер!», він, нарешті, відповів теж: «Хайль Гітлер!» І тоді я обняв його і сказав: «Дякувати богові, тепер ми справді родичі». Але хіба я можу забути, що він визнав фюрера тільки після того, як фюрер подарував йому Європу? Ось він, — генерал кивнув на Шрагіна, — навіть він зрозумів усе значно раніше…
Незабаром генерал поїхав. Прощаючись, він сказав Еммі Густавівні, щоб вона не боялась ніяких утисків з боку окупаційної влади.
— Всіх, кого треба, я попередив, — сказав він. — Однак я і мої друзі залишаємо за собою право ходити до вас в гості. І ви вже зрозумійте, будь ласка, нас, тих, що опинилися на чужині. Для нас ваша домівка, як острів у чорному океані.