Українець і Москвин: дві протилежності

Чи, може, безбожництво, сатанізм є лише в дикому простонародді та купці збоченої інтелігенції? Може, еліта нації не має сатану за свого бога? Відповідають московські письменники:

«Більше половини москвинів, селянства й інтелігенції, належить до Церкви лише формально із–за страху перед владою» (І. Аксаков). «Цар від Бога; був цар — був Бог; не стало царя — не стало Бога. Перехід від церви до повного безбожництва стався так легко, ніби в лазні новою водою змилися» (В. Рязанов). «Придивіться ліпше до московського народу, і ви побачите, що він є глибоко атеїстичний нарід. Навіть у священиків не прищепилася релігійність» (В. Бєлінскій). «Московська Церква наскрізь просякнута цілком чужим християнству чаклунським і навіть почасти нігілістичними тенденціями» (А. Салтиков), «Сором мені, що я в Бога вірив» (С. Єсєнін). «Правду кажучи, в Московщині, в московськім народі є готовий, сприяючий для приходу Антихриста, ґрунт» (Н. Бєрдяєв). «Як жиди, які не сподівалися, що з їх нетрів вийде Учитель Нової Віри, так і ми несподівано з наших безрелігійних нетрів родимо Антихриста» (К. Леонтьев). «Боюся, що Антихристові властиво нема що у нас робити» (М. Булгаков).

Всі московські письменники — монархічні, ліберальні, соціялістичні — в тій чи іншій формі вірили в силу сатани і тужили за ним. Тут нема місця наводити тисячі цитат з їхніх творів; читайте їх всіх всуміш: М. Горького, В. Рязанова, В. Бєлінского, В. Соловйова, С. Єсєніна, А. Хомякова, М. Бакуніна, Ф. Тютчева, А. Блока, Л. Толстого, Н. Чернишевского, Н. Добролюбова, Ф. Достоевского. Останній устами своїх героїв цілком ясно висловив свою віру в диявола. Правда, більшість з них соромливо прикривали свого бога фіговим листочком християнської фразеології, але справжня СУТЬ, справжній ЗМІСТ їхньої віри завжди, як шило з мішка, вилазила при кожній спробі життя (див.: Д. Донцов. «За яку революцію» та «Підстави нашої політики»).