Українець і Москвин: дві протилежності

У тих «раденіях» мужчини називалися «бугаї», а жінки — «боґородіци»! Між іншим, цікаво згадати, що «Остромирове Євангеліє» — цей найдорожчий всім православним рукопис св. Письма — випадково знайшов урядовець в «ґардєробє» (серед спідниць) Єкатєріни II.

В. Ключєвскій пише: «Цар Алєсксєй у Велику П’ятницю на службі Божій в катедральному соборі лаяв патріярха Нікона голосно нецензурною вуличною лайкою (а в тому він був справжнім майстром). Взагалі, Алексей завжди поводився в церкві, як у себе в хаті; ходив по церкві, поправляв священиків, а якщо ті помилилися в службі, лаяв їх голосно на всю церкву брудною лайкою (матюком! — П. Ш.). І це діялося в переповненому вірними храмі, і не було ніяких протестів патріярха. Цар Іван IV Лютий одягав сам і наказував 300 «апрічнікам» (теперішні НКВДисти. — П. Ш.) одягати чернецькі ряси; називав себе їхнім ігуменом, і вони йшли молитися до церкви. По молитві їхали до в’язниці і катували в’язнів. Імена скатованих на смерть Іван записував до «синодиків» (поминальниць) і розсилав по монастирях для поминок. У деяких «синодиках» число жертв доходило до 4000 «упокоєнних хрістіан мужескава, женскава і дєтскава чіна, імена коіх Ти Сам, Ґоспаді, вєсі». Іван IV власною рукою вбив ігумена Московського монастиря Корнілія і наказав на його надгробнику написати: «Паслал его Земной Царь Царю Небесному». А чернець Іосіф Валакаламський писав цареві: «Панєже власть царская ат Боґа ісходіт, царь боґападобний єсть».

Про Петра І В. Ключєвскій пише: «Своїм пияцьким орґіям Пьотр надав форму сталої установи під іменем «Сумасброднейший, Всєшутєйший і Всєп’янєйший Сабор» (найбожевільніший, найблазніший, найп’яніший). Головував на тому «соборі» найбільший пияк (сенатор Н. Зотов) з титулом «Всєшумєйший, Всєшутєйший Патріарх Масковскій і всея Яузи». При нім був конклав з 12 «кардиналів» — найбільших пияків і ненажер, з великою кількістю «єпископів» та інших «духовніков», яких названо такими іменами, що їх ніяка цензура в світі не дозволить друкувати. Пьотр в тім «соборі» мав титул «протодіакона». Він сам уклав статут того «собору» з найменшими дрібницями і правилами, як «висвячувати» на різні ступені тої пияцької ієрархії. До того «собору» належали також «всєшутєйшиє матєрі — іґумєнші та архієрєйші». Першою заповіддю було напиватися щоденно і ніколи не йти спати тверезим. Та «братія» одягала церковні ризи і робила «богослужіння», с. т. співали сороміцькі та блюзнірські «молитви», проголошували анатему на «єрєтікоф» — непияків і т. п. Коротко, то була найдикіша, найогидніша і найблюзнірніша пародія служби Божої і священства. На великі церковні свята той «собор» з 200 людей на кількадесятьох санях гонили, як навіжені, по столиці цілу ніч на чолі зі своїм «патріархам» (в повному патріяршому облачінню зі жезлом і митрою, а решта — в єпископських та священицьких ризах), скаженно свистячи та співаючи порнографні (сороміцькі) пісні. Вони робили і пародію свячення; заїздили «святити» до домів московської аристократії, яка мусила напувати їх і платити за «свячення». Святкуючи Ніштадтський мир 1721 р., Пьотр наказав дати — в присутності всього царського двору — блазенський шлюб у Троїцькому катедральному соборі «патріарху всєп’янєйшева сабора» І. Батурлінові із вдовою попереднього «патріарха» Н. Зотова. Жодного протесту чи осудження з боку московської церковної гієрархії не було. Лише малорос митрополит Стефан Яворський не витримав і в своїй проповіді в присутності сенаторів гостро осудив Пєтра» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історії»).