Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Предки москвинів культурно були далеко нижчі за татар. Вже з одної цієї причини вони багато перебрали від татар. Але була ще й друга — далеко сильніша — причина скорого та глибокого потатарщення москвинів. Це — їхня кровна і духова спорідненість з татарами. Як татари, так і предки москвинів — угрофіни належать до тої самої раси (азіятської); обидва ці народи належать до кочово–мисливського культурного кола, тому і мали подібні релігії (поганські), подібний світогляд (матеріялістичний), подібну духовість і культуру. Також обидва починали щойно переходити до вищих за поганство релігій та зв’язаних з ними культур.
Ми звикли вважати татар дикунами, бо ж нічого, крім грабунку, плюндрування, брання ясиру, від них не зазнали. Проте дикунами — як на той час — вони не були. Вони були військовими розбійниками, здобичниками, а ця «професія» за тих часів вважалася цілком законною і морально виправданою. Тоді тою професією займалися всі європейські народи, хто мав до того силу і нагоду. Татари прийшли з Азії, де вони жили в сусідстві з висококультурним Китаєм, від якого перейняли штуку державного управління. Арабські історики ставлять татарську адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні купці їздили по всій татарській державі з коштовними товарами цілком безпечно (в Московщині було небезпечно подорожувати навіть у XVIII ст.). Столиця Золотої Орди — Сарай була культурним містом з брукованими вулицями, каналізацією, мистецько збудованим палацом (будував український архітект). Релігійна толернація татар була подивугідна, була вища за далеко пізнішу європейську. Щодо військової вмілости татари не були нижчі за римлян.
Московсько–татарська расова та духова спорідненість спричинила неймовірно скоре і глибоке отатарщення москвинів. За надзвичайно короткий час — протягом першого століття татарської влади — абсолютно все московське життя, включаючи і московське «християнство», отатарщилося. Московські князі — в протилежність українським — відразу ж з початків татарської влади, визнали беззастережно зверхність хана і пішли на тісну співпрацю з татарами. Відразу ж встановлюються приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Напр., оженилися з татарками князі Глєб Васільєвич, Канстантін Растовскій, Міхаїл Фьодаравіч, Фьодар Растовскій, Юрій Суздальскій і сам великий князь Міхаіл Твєрской. Очевидячки, за прикладом князів тисячі московських вельмож зв’язалися шлюбними зв’язками з татарами, а це полегшувала та обставина, що по всій Московщині були розкидані тисячі татарських урядовців (баскаків) зі своєю військовою охороною. Шлюби з–поміж нижчих верств були цілком легкі і природні, бо ж нижчі верстви були чистокровні угрофіни.
Змішання крови було масове, що і виявила пізніше аналіза крови москвинів (москвини, як і всі азіяти, мають кровну групу «Б»). Московський історик М. Покровский каже, що сучасні москвини мають, щонайменше 80% татарської крови. Додайте ще угрофінську і маєте всі 100% азіятської крови (за винятком хоча б якоїсь частини інтелігенції з домішкою української, польської, німецької крови). В Московщині є мільйони татарських прізвищ, таких, як, напр., Архалуков, Алімов, Аспєтов, Аракчеев, Аксаков, Ахматов, Асланбеков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьев, Архаров, Ащеулов, Арабажин, Асеев, Алеев, Ахшарумов, Ардуков, Арбатов, Баскаков, Берендеев, Бурдюков, Бахметьев, Бурнаков, Бурундоков, Барабанов, Бєклємішев, Балматов, Базаров, Бакчеев, Барханов, Балахонов, Бакунін, Батенев, Барсанов, і т. д. Це лише на дві перші букви азбуки з пам’яті; всяких Годунових, князів Хованскіх, Юсупових, Урусових, Салтикових, Ордин–Нащокіних, Мансурових, Сумбатових та інших князів знайдете сотки в кожній енциклопедії. «Да, азіати ми з раскосими і жаднимі ґлазамі», — пише А. Блок.
«Московські князі і не думали про боротьбу з татарами. Вони розуміли, що покорою і грішми вони можуть осягнути більше, як боротьбою. В Орді звикли, що як приїде московський князь, то буде багато золота і срібла у хана і у його мурзів, тому його завжди так радо вітали. Коли Тверський князь повстав проти татар, хан доручив Московському князеві Івану Каліті приборкати повстання, і той на чолі татарської армії, — як каже літописець, — «землю положиша пусту». За це хан віддав І. Каліті великий княжий трон. Коли князь Юрій Галицький не хотів визнати Васілія Тьомного Великим князем, посилаючись на своє старшинство в роді та на заповіт батька, то московський боярин Всєволожскій в облесливій промові до хана доказував йому, що джерелом всякого права є його ханська воля, а не якісь там старі закони та заповіти» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»). Цар Іван III приймав європейських послів в Кремлі, сидячи у шапці. Але коли приїздив посол від хана, то Іван III виїздив йому назустріч аж за браму Москви, злізав з коня і з непокритою головою улесливо кланявся, подавав сам татарському послові кумис (М. Покровскій. «Історія Расіі»).