Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Цілком протилежні обставини зустріли українські князі в Московщині. Ніякої державної системи ані адміністративного апарату в Московщині вони не знайшли; там були лише дикі, розпорошені племена угрофінів. Ясна річ, українські князі в Московщині не мали жодного бажання обмежувати свою владу, організуючи якесь віче. Так уже на першопочатках московської державности самі московські обставини породили московське самодержавство, породили необмежену владу.
Всі монгольські держави були деспотіями, а в найліпшому разі влада хана в них завжди була необмежена. Необмеженим самодержавцем був і Хан Золотої Орди. Татари були учителями москвинів, отже, татарщина ще більш скріпила природне московське самодержавство — абсолютизм їхніх царів.
Характерним є також факт, що в жодній монгольскій державі ніколи не сиділа на королівському троні жінка. Те саме й у москвинів аж до часів німецької династії. Царівна Софія була цілком випадковим явищем і власне тому короткотривалим. Пригадаймо, що у нас княгиня Ольга панувала ще в X ст.
Як ми вже сказали, внаслідок расової та духової споріднености москвинів з татарами процес потатарщення москвинів стався надзвичайно легко, і скоро. З тої ж причини отатарщення москвинів було дуже глибоке та охопило всі сторони матеріяльного і духового життя москвинів (порівняйте, напр., становище жінки). З цього природнього, глибокого і тотального ЗЛИТТЯ угрофінів з татарами утворився сучасний національний тип москвина. Тип фізичний і духовий. Сторонні домішки, як, напр., слов’янська, були дуже малі і тому зникли в морі московської крови без ніякого впливу. Тут треба підкреслити, що татарська кров дуже піднесла (духово) Москвина. Найвартнішим для москвинів (і фатальним для нас) татарським подарунком було те, що татарська кров дала тому жалюгідному боягузові угрофінові великий степовий РОЗГІН І РОЗМАХ номада та необмежений фанатизм. Ці протилежні прикмети — боягузтво і розгін — виявляються тепер у Москвина. Він стихійно пре громадою, ордою, але позанею гидкий боягуз.
Це злиття, цей національний тип показався дуже тривким, тривалим і дожив в чистому, незміненому стані аж до наших днів. У століттях по Пєтрі І москвин, фігурально висловлюючись, скинув свій національний «халат», а одягнувся в європейський фрак. Але то була зміна лише одягу, лише зовнішніх форм, а внутрішній зміст, мовляв, білизна лишилася стара, брудна, московська. Не змінивши духового наставления людини, неможливо змінити її матеріяльного життя. Весь зміст державного, громадського, приватного життя Москвина лишився незмінним від доби Татарщини по сьогоднішній день. Це визнають і самі москвини (див. писання євразійців).
Про це свідчать і чужинці, що мали нещастя бути в Московщині. Напр., Ф. Герберштайн (1517), Г. Штаден (1575), П. Одерборн (1581), Й. Поссевіно (1586), Ґ. Флетчер (1591), А. Мейовберг (1654), П. Алепський (1655), Ю. Кржаніч (1677), П. Гордон (1684), М. Невіль (1699), Й. Корб (1700), Ф. Вебер (1714), Д. Маршал (1722), Н. Матмесбурі (1778), Ч. Масон (1800), Е. Кларк (1812), Де. Кюстін (1838), Г. Данной (1840), Р. Лагам (1854), Д. Бодлей (1908), Р. Бізлей (1918), Г. Кон (1933), В. Чемберлен (1934), Ф. Войт (1938), М. Номад (1939), Р. Ессен (1943), Г. Ламб (1948), І. Бекер (1950), Д. Борнам (1952), Ф. Борнгорн (1956).
Книжки про Московщину декого з них московський уряд скуповував за кордоном і палив, бо всі вони однозгідно підкреслюють московську несамовиту деспотію, варварство, найгидкішу рабську покору, повну неґацію людської гідности, брак найелементарнішої свободи, продажність і нездарність адміністрації, виказ, неймовірний фізичний і моральний бруд, розпусту, дику пиятику, безсоромну брехню, крутійство, ошуканство, хамство, садизм, примітивну дурну пиху і т. д. І все це від XV ст. до XX ст. включно, без перерви і змін.
МОСКВИНИ Є МОНГОЛИ НАЙГІРШОГО ҐАТУНКУ.
VI
МОСКОВЩИНА І КИЇВСЬКА РУСЬ
В Росії немає Руси.