Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Треба б приладнати до цих штук якусь поливачку, — сказав він. — Піду-но змочу її в річці.— І поліз на високий берег.
— Ніколо! — гукнув Паравічіні.— Ніколо! Куди ж ви?
— А таки, мабуть, не варто. — Нік спустився назад, тримаючи каску в руках. — Хоч мокра, хоч суха — однакова халепа. А ви свою весь час носите?
— Не скидаючи, — відказав Пара. — Скоро й зовсім полисію через неї. Ходімо в землянку.
У землянці Пара запросив його сісти.
— Ви знаєте, нічогісінько вони не допомагають, ці каски, — сказав Нік. — Пам'ятаю, які ми були раді, коли вперше їх одержали, та потім я надто часто бачив їх повні мозку.
— Ніколо, — сказав Пара. — По-моєму, вам слід вернутися назад. Краще й не їздьте на передову, поки не дістанете всього того припасу. Вам тут нічого робити. Коли ви почнете обходити позиції, хоч би й маючи що роздавати, люди збиратимуться коло вас і накличуть на себе обстріл. А цього я не можу дозволити.
— Я знаю, що воно дурниця, — сказав Нік. — Але ж не я її вигадав. Просто я почув, що наша бригада тут, отож і подумав: може, побачу вас чи ще кого знайомого. Я міг би поїхати
в Зензон чи в Сан-Дона. Залюбки поїхав би в Сан-Дона, щоб знову побачити той міст.
— Я не можу дозволити, щоб ви марно тут вешталися, — сказав капітан Паравічіні.
— Гаразд, — мовив Нік. Він відчував, як на нього знову находить.
— Ви мене розумієте?
— Авжеж, — відказав Нік. Він силкувався опанувати себе.
— Такі речі треба робити поночі.
— Ну звісно, — сказав Нік. Він знав, що опанувати себе вже не зможе.
— Адже я тепер командую батальйоном, — пояснив Пара.
— А чого б вам і не командувати? — сказав Нік. Ось воно, найшло. — Читати-писати вмієте, правда ж?
— Правда, — лагідно відповів Пара.
— От лиш батальйон у вас мізерний. Та тільки його поповнять, як вам знову дадуть вашу роту. Чому не ховають убитих? Я їх оце бачив, коли їхав сюди. І не маю охоти побачити ще. Як на мене, то їх можна ховати в будь-який час, це ж для вас самих краще. Бо потім усі позадихаєтесь від смороду.
— Де ви залишили свій велосипед?
— У крайньому будинку.
— Ви певні, що він не пропаде?
— Не турбуйтеся, — сказав Нік. — Я скоро піду.
— Полежте трохи, Ніколо.
— Гаразд.
Він заплющив очі, та замість бороданя, що дивився на нього понад прицілом гвинтівки, завмерши перед натиском курка, перед отим білим спалахом і запаморочливим ударом, від якого він упав на коліна, давлячись чимось гаряче-солодким і вихаркуючи його на камінь, тим часом як інші бігли повз нього, — він побачив довгий жовтий будинок з низькою стайнею та річку, набагато ширшу й повільнішу, ніж насправді.
— О боже! — сказав він. — Краще вже йти. — Він підвівся. — Буду рушати, Пара. До вечора ще є час, поїду. Якщо надійшли якісь припаси, вернуся ввечері й привезу. А ні, то приїду іншим разом, коли щось буде.
— Надто жарко ще їхати, — сказав капітан Паравічіні.
— Можете не тривожитись, — сказав Нік. — Тепер зі мною якийсь час нічого не станеться. Ото було напало, але не дуже. Напади минають чимраз легше. Я знаю, коли воно починається, бо стаю страшенно балакучий.
— Я пошлю з вами ординарця.
— Це зайве. Я знаю дорогу.
. — Скоро знову приїдете?
— Неодмінно.
— Може, все-таки послати…
— Ні,— сказав Нік. — На знак довіри.
— Ну гаразд. Тоді чао.
— Чао, — сказав Нік.
Він пішов назад тією самою дорогою у видолинку, туди, де залишив велосипед. Ближче до вечора, коли він помине канал, на дорозі буде затінок. Там, за каналом, обабіч дороги ростуть дерева, які не зачепив жоден снаряд. Це ж там вони зустріли колись на марші Terza Savoia [7], кавалерійський полк, що тягся по снігу, озброєний списами. У морозяному повітрі з кінських ніздрів вихоплювались білі клубки пари. Ні, то було не там, а десь-інде. Де ж воно було?
— Швидше б уже дійти до того велосипеда, — мовив Нік сам до себе. — А то ще зіб’єшся з дороги й не потрапиш у Форначі.
«КРАЛИНА» МАТИ
Коли помер його батько, він був ще зовсім юний, і його імпресаріо поховав старого постійно. Цебто придбав ділянку на кладовищі назавжди. Та коли згодом померла і його мати, імпресаріо розважив, що колись же вони таки охолонуть один до одного. Вони крутили любов; еге ж, він із тих, він «краля», хіба ви не знали? Ну звісно, що так. Отож імпресаріо ‘поховав його матір тільки на п’ять років.
7
Третій савойський (італ.).