Твори в 4-х томах. Том 2

Він узяв із скриньки потрібні гроші, хоча в ті часи завжди мав при собі не менш як сотню песо, і пообіцяв, що неодмінно все залагодить. Тоді вирушив з тими грішми до міста, і я вже був певен, що він додержав слова.

Та ще через тиждень надійшло таке повідомлення: оскільки відповіді на останнє попередження не одержано, останки його матері викопано й скинуто в загальну яму на кладовищенському звалищі.

— Боже милий! — сказав я йому. — Та ти ж обіцяв, що заплатиш, і навіть гроші із скриньки взяв, а що тепер з твоєю матір'ю? Боже, страх навіть подумати! Твоя рідна мати — у загальній ямі, на звалищі! Чом ти не дав мені це залагодити? Я б надіслав гроші після першого ж нагадування.

— Це не твоє діло. Вона моя мати.

— Не моє діло, звісно, але ж твоє діло. Що то за серце треба мати, щоб дати вчинити таке з рідною матір'ю? Та ти просто не гідний того, щоб вона колись у тебе була.

— Це моя мати, — сказав він. — І тепер вона стала мені ще дорожча. Тепер мені не треба думати, що вона лежить десь там у домовині, і сумувати з цього. Вона тепер скрізь довкола мене, як ото птахи чи квіти. І завжди буде поруч.

— Боже милий! — мовив я. — Ну що в тебе за серце? Не хочу навіть, щоб ти озивався до мене.

— Вона тепер скрізь довкола, — повторив він, — і я більш ніколи не сумуватиму.

У той час він викидав хтозна-скільки грошей на жінок, намагаючись увести в оману людей і показати себе таким же чоловіком, як усі, але на тих, хто хоч трохи його знав, це не справляло анінайменшого враження. А мені він заборгував більш як шістсот песо і ніяк не хотів віддавати.

— Навіщо тобі зараз гроші? — казав він. — Невже ти мені не довіряєш? Хіба ж ми не друзі?

— Ідеться не про дружбу й не про довіру. Просто, поки тебе не було, я сплачував рахунки власними грішми і тепер хочу, щоб ти їх мені віддав, і ти повинен віддати.

— Я не маю таких грошей.

— Маєш, — сказав я. — У скриньці досить грошей, і ти вільно можеш розрахуватися зі мною.

— Ці гроші потрібні мені на інше, — відказав він. — Ти ж не знаєш моїх потреб.

— Я залишався тут увесь той час, що ти був в Іспанії, і ти передоручив мені всі рахунки, які надходили, усі оті господарські видатки, а грошей ні разу не прислав, отож я витратив більш як шістсот песо з власної кишені, і тепер вони мені потрібні, і ти міг би їх віддати.

— Скоро віддам, — сказав він. — А зараз ці гроші потрібні мені самому.

— Навіщо?

— Я маю свої власні справи.

— То віддав би хоч частину.

— Не можу, — сказав він. — Вони мені страх як потрібні. Але потім я віддам.

В Іспанії він провів усього два бої — там швидко побачили, що він таке, і страшенно його не злюбили, а він справив собі сім нових матадорських костюмів і — отака вже бісова вдача — так недбало спакував їх, вирушаючи назад, що чотири костюми геть зіпсувалися в дорозі від морської води і він не міг їх навіть надягти.

— Бійся бога! — сказав я йому. — Ти їдеш до Іспанії, пропадаєш там цілий сезон і тільки двічі виходиш на арену. Всі гроші, що взяв із собою, ти вгачуєш у костюми, а потім не завдаєш собі навіть клопоту вберегти їх від солоної води, так що їх тепер тільки викинути. Отакий у тебе був сезон, і ти після цього ще торочиш мені про якісь особисті справи. То чом би тоді не розплатитися зі мною, щоб я поїхав і не заважав тобі?