Замах (Щось краще за смерть)

— Глянь, таке з ним ще не траплялося. Одразу цвіт і листя. Мабуть, це через пізню весну.

Вони рушили далі, і Дмитро з неприхованим задоволенням слухав соловейка, чиє щебетання лунало все ближче. Коли йдеш з Дмитром по лісі, то чуєш більше, чуєш дикий смуток співучого дрозда, галасливе блазенство пересмішника і покірливу скаргу, якою співучий птах закінчував свою коротеньку мелодійну пісню. Але ось, у мить тиші, соловейко зайшовся дзвінким співом, і все те, що було перед тим, виявилося лише прелюдією, тепер він виспівував на повну силу і так по-райському, що Дмитро аж зупинився, ледь схиливши голову і з усмішкою на губах. І коли Леонід побачив Дмитра таким, його раптом пройняли до нього братські почуття, не лише тому, що той був заручений з Мар'яною, а й тому, що Дмитро випромінював щось чисте, щось недосяжне. Іншим стан вічно переслідуваного міг подіяти на нерви, але Дмитро, на якому була відповідальність ватажка, який мав дівчину, з якою, либонь, так ніколи і не зможе одружитися, який мав причини почувати себе приреченим, не втратив нічогісінько від своєї внутрішньої впевненості, своєї життєрадісності. Відчувалося, що Дмитро надзвичайно сильний, не лише фізично, але й духовно, сильний вірою. Уві сні Леонід відчув, як щиро турбується і дбає про нього Дмитро, як відчував це у лісі, і тепер усвідомив, гостріше, ніж тоді, коли був охоплений змішаним почуттям злості і страху, вини і комплексу неповноцінності, що і він зі свого боку любить Дмитра.

Вони спустилися в густозарослу долину річки і стали біля завороту, де річка робила петлясте коліно, утворивши майже півострівець. Ще недовго, і бистрий потік, який дедалі розмивав зовнішні завороти, прорве косу і утворить острівець. У міру того як цей прорив стане ширшим і глибшим, старе русло замулиться. Течія постійно змінювалася, хоч жодних перемін і не було. І Леонід подумав про вічність, про те, що життя наше — це суєта суєт. На краю коси вони примостилися і принишкли, намагаючись не порушувати тиші. Леонід знав ці звички Дмитра і знав, чого від нього чекають. Він не ворушився і дивився на прозору стрімку воду, коли почув і уздрів на протилежному боці крикливе волове очко, і тоді пролунало те, заради чого Дмитро і це затіяв — голосистий, пронизливий свист зимолюбки, яка стрілою пронеслася заворотами річки, на мить зупинилася і тоді різко пірнула, щоб підхопити своїм великим кинджалоподібним дзьобом рибинку. Не промовивши ні слова, Дмитро глянув на Леоніда і підморгнув йому. Те сидіння на місці почало Леонідові набридати, що траплялося не раз, коли бував з Дмитром. Леонідові захотілося їсти і курити, і від зеленої нудьги він сягнув по пістолет і взявся його чистити. Якщо Дмитро насолоджується... І тут він зауважив, що Дмитро вже не дивиться на річку, а не відриває від нього свого здивованого і водночас суворого погляду. Що трапилося?